Мама Семена, Галина Миколаївна, не злюбила Анжелу з першого погляду. А причина тому – татуювання на тілі та пірсинг.

Побачивши їх, вона плюнула на підлогу і сказала все, що про це думає:

– Тьху, гидота яка. Анжела, ти що, у в’язниці відсиділа, ну навіщо дівчині наколки та залізо в носі? Жінка має борщі варити чоловікові, дітей ростити, а не поганити тіло. Чого ти своїх дітей навчиш? Не потрібна така жінка моєму синові!

На весіллі мами не було, відмовилася категорично приїжджати. Анжелі було прикро бачити таке ставлення, але вона кохала Семена, і мовчки переживала всю критику свекрухи.

Сусідкам Галина Миколаївна казала, що невістка у неї бракована, не красуня, та ще й з татуюваннями, як у мужиків. Хіба така має бути дружина у добропорядного чоловіка? Внуків вона теж не хотіла, боялася, мабуть, що вони вже з’являться з татуюваннями.

Семен періодично дзвонив мамі, вони говорили про погоду, про роботу Семена, і наприкінці розмови Галина Миколаївна завжди питала:

– Що ж ти, так і живеш із цією бракованою?

– Мамо, припини так називати Анжелу, ну ось яка тобі різниця, що там у неї на тілі, не тобі ж із нею жити?

– Ага, сьогодні наколки, а завтра ще щось захочеться їй, що за молодь пішла … Он у мене сусідка є, Надя, ну до того гарна, пече добре, господиня, краще б ти на ній одружився.

З’явився у Семена та Анжели синок. Галина Миколаївна відмовилася приїхати на виписку, а Семен і не наполягав. Через два тижні вона все-таки приїхала.

З собою привезла банку меду, домашнього молока, купила у магазині пелюшки для онука.

– Анжела, ну як ти дитину тримаєш, вона ж зігнута вся? Давай сповиваю його, а то ніжки криві будуть, та й міцніше спати буде.

– Галино Миколаївно, ми вирішили не сповивати Іллю, у повзунках йому комфортніше.

– Бач, чого надумали, сповивати не хочуть! Ви не дуріть, занапастите дитину своїми повзунками. Он, йди молока попий з медом, корисно жінкам, що годують, а я поки онука закутаю.

– Я не п’ю молоко, та ще з медом, дякую. І сповивати я його не дам.

Семен зайшов у той момент, коли мама намагалася закрутити маленького Ілюшку, що кричить, у байкову пелюшку, а дружина намагалася забрати дитину.

– Мамо, ти що твориш? Припини замотувати сина!

– Знаєте, що? Виховуйте самі як хочете! Сповивати не можна, мед вона не їсть. Тьху, що за баба неправильна така, кажу ж, бракована! Ноги моєї тут більше не буде!

Галина Миколаївна виконала обіцянку. Семен сам приїжджав до неї, дзвонив, але про Анжелу вони навіть не розмовляли. Він показував фотографії сина, і Галині Миколаївні цього вистачало.

Якось Семен приїхав сумний додому:

– Анжела, мама у лікарні, інсульт. Лікарі кажуть, після виписки за нею буде потрібно догляд. Навіть не знаю, що робити. Я за нею не зможу доглядати, найняти доглядальницю – у нас немає таких коштів, іпотеку треба платити.

– Семене, я готова за нею доглядати. Хоч вона мене й не любить, але подітися нема куди, крім нас у неї нікого немає.

– Але ж ти з малюком, як ти справлятимешся?

– Нічого, я впораюся. Дитяча кімната поки що порожня, ось туди маму і перевеземо.

Галина Миколаївна категорично не хотіла їхати до Семена, але робити було нічого. Вона була надто слабка, щоб жити самій, їй потрібен був догляд.

Анжела обладнала кімнату для свекрухи, поставили зручне ліжко, тумбочки. Галині Миколаївні було некомфортно в чужій квартирі та ще й Анжелу бачити щодня.

Анжела мовчки терпіла її капризи. Щодня робила їй масаж руки, яка погано працювала після інсульту, варила легенькі супчики. Слідкувала, щоб були випиті всі пігулки, допомагала купатися.

Через три місяці стан Галини Миколаївни помітно покращав, і вона збиралася додому.

– Анжела, що я хочу сказати. Пробач, що називала тебе бракованою, чіплялася до цих твоїх татуювань безглуздих. Ти – золота душа, добра людина, прийняти мене, після всього, що я наговорила, не кожна змогла б.

Ти мені очі розплющила, як можна помилятися в людях. Рідна дочка не змогла б краще мене доглядати, ніж ти! Я почуваюся добре завдяки тобі, твоїй турботі! Яке щастя, що ти – дружина Семена!

Анжела була здивована цій промові, але щиро зраділа. Вона обійняла Галину Миколаївну, і пообіцяла, що вони ніколи її не покинуть і завжди допомагатимуть.

Із цього дня все змінилося. Галина Миколаївна стала частим гостем у сім’ї Семена та Анжели. Вона гралася з онуком, і намагалася не лізти з порадами, хоч їй це важко давалося.

На запитання сусідок, як там живе бракована невістка, вона відповідала:

– Самі ви браковані, а моя невістка просто золото, яке я не побачила одразу за тутуюванням!

Як часто людей судять по зовнішності, не бачачи душу людини. Всі люди різні, і не можуть виглядати однаково, і, можливо, у цьому є перевага?

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!