– Бабусю, я не можу їсти цю “гидку страву”! – гучний вигук Світлани, моєї онуки, примусив мене трохи напружитися. – Як можна було не знати, що я вже рік як вегетаріанка?! Мені п’ятнадцять, а ви всі, здається, вважаєте, що мої вподобання не важливі!

Я сиділа за столом і з подивом дивилася на неї. Раніше Світлана завжди була життєрадісною дівчинкою, яка обожнювала бабусині вареники. Але ця зустріч виявилася зовсім іншою.

Я дуже зраділа, коли дочка Оля запропонувала, щоб онука приїхала до мене на канікули. Далеко живемо одне від одного, і можливість провести два тижні разом здалася мені чудовою.

– Мам, ти впевнена, що впораєшся? – запитувала Оля, поки ми обговорювали плани. – Ти ж і так зайнята городом, садом, господарством…

– Олю, не хвилюйся, – запевнила я її. – Світлана вже не дитина, вона може допомагати. А вам із Петром справді потрібно відпочити разом.

Я старанно підготувався до приїзду онуки. Її кімнату – колишню кімнату Олі – освіжила: пофарбувала стіни в білий колір, поставила свіжі квіти, випрала штори. Навіть спекла її улюблений полуничний пиріг і приготувала вареники з домашнім сиром та шкварками – саме такі, які вона завжди любила.

Однак перше враження було… несподіваним. Світлана приїхала в чорному одязі, у важких черевиках, із чорним лаком на нігтях. Вона навіть виглядала трохи похмуро. Я подумала, що, можливо, це тимчасова примха.

Світлана розклала свої речі й прикрасила кімнату плакатами, на яких були зображені незрозумілі для мене персонажі з яскравим макіяжем і дивними зачісками.

– Це мій улюблений виконавець, – пояснила вона, помітивши мій здивований погляд.

Я лише кивнула. Дивно, але нехай. Молодь завжди мала своїх кумирів. У мої часи ми захоплювалися Івасюком, Бобулом.

Але складнощі почалися за вечерею. Я покликала її за стіл, гордо виставивши вареники зі шкварками та сметаною. Світлана одразу скривилася.

– Що це таке?, – обурено запитала вона.

– Вареники. Домашні. Зі шкварками.

– Шкварки? Це ж сало? Бабусю, як ти могла?

Я розгублено дивилася на неї.

– Світлано, але ж ти раніше це любила.

– Я вже рік не їм м’яса!, – вигукнула вона так голосно, що кіт Бровко з переляку сховався під диван. – Я вегетаріанка!

Я спробувала заспокоїти її:

– Ну добре, я знайду тобі щось інше. У мене є риба в холодильнику…

– Риба? – Світлана аж підскочила.

– Риба – це теж тварина, бабусю!

Після цієї сцени я зрозуміла, що наші канікули не будуть легкими. Я змушена була переглянути все меню. Добре, що в холодильнику знайшлися овочі, сир та яйця.

Ми домовилися, що я приготую овочеві супи, запіканки, а також свіжі салати. Вона обіцяла допомогти мені з пошуком рецептів.

– Бабусю, а може, спробуєш соєві котлети? Це так смачно! – запропонувала вона.

Я навіть не знала, що таке ті “соєві котлети”, але вирішила не сперечатися. Головне – щоб вона була задоволена.

День за днем я намагалася знайти спільну мову з онукою. Ми разом ходили до лісу, збирали ягоди, навіть разом готували. Вона навчила мене робити смузі, а я розповідала їй про свої улюблені страви дитинства.

Проте іноді було дуже складно. Світлана багато часу проводила в телефоні, слухала свою музику в навушниках і майже не розмовляла зі мною.

– Бабусю, ти просто не розумієш сучасних реалій, – казала вона, коли я запитувала, чому вона така відчужена. – У нас зовсім інше життя.

Мені стало сумно. Я розуміла, що між нами з’явилася величезна прірва. Але водночас я помітила, що вона часто посміхається, коли ми разом піклуємося про котів або поливаємо квіти.

Одного вечора ми сіли разом на ґанку. Я заварила трав’яний чай, і ми почали говорити про її життя в місті.

– Бабусю, знаєш, я так скучаю за цим місцем. Тут усе інакше. Спокійно. Тільки ти мене, здається, не розумієш…

– Світлано, – відповіла я, – може, я не розумію твоїх звичок чи музики. Але я люблю тебе, і це головне.

Її очі наповнилися сльозами, і вона обійняла мене.

Ось така історія. Я розумію, що молодь має свої інтереси, але мені важко прийняти всі ці зміни. Можливо, я не завжди права, і часом здаюся занадто старомодною.

Дорогі читачі, як ви вважаєте, як краще налагодити стосунки між поколіннями? Чи варто мені пристосовуватися до нового, чи треба залишатися вірною своїм традиціям? Поділіться, будь ласка, своїми думками – мені дуже важлива ваша думка.

Джерело