Бабуся з двома важкими пакетами приїхала із села. Вона не так часто відвідувала онуків, але набрала гостинців за свої останні гроші, щоб їх порадувати.

Вона при кожному приїзді їхала не з порожніми руками, але цього разу перевершила сама себе, бо кожен пакет важив майже десять кілограмів.

Жінка не боя лася з таким тягарем проїхати довгу дорогу, бо син обіцяв зустріти. Але коли вона приїхала, його на вокзалі не було. Довелося поставити пакети та набрати номер.

Відповіли не одразу, тільки за годину, після десятого дзвінка. Голос сина був розгублений: -О, мамо, вибач, забув, що ти сьогодні приїжджаєш.

Ми взагалі поїхали до батьків Олі в область, пробудемо тут тиждень. Ти даремно приїхала, їдь назад. Чесно кажучи, ми самі не знали, що все так буде, тож забув попередити, спонтанно поїхали.

На очі Марії Михайлівни виступили сльо зи. Вона нічого не відповіла, тільки сухо: -Добре. Вона віддала обидва пакети бездомним вокзалу,

бо тягти таке назад було б дуже важко, руки жінки й так постра ждали від такої ноші. Вона не висловила синові своєї обра зи, а він так і не зрозумів, як сильно пора нив своїм вчинком материнське серце.

Адже Марія вклала в його виховання всю душу, а він навіть не відвідує її, коли вона постаріла.

Коли через місяць невістка зателефонувала та попросила посидіти на вихідних із онуками, щоб вони з чоловіком могли поїхати на весілля до друзів, жінка відмовила. Їй набридло, що її згадують лише за необхідності.