Інна Віталіївна відключила телефон, а її очі сяяли від щастя. -Паша! – крикнула вона чоловіка. -Завтра приїжджає Олеся, онука! На три дні! Її чоловік запанікував.

-То чого ж ти стоїш? Став тісто на пиріжки. Я в магазин. Вчора завезли її улюблені цукерки. Боюся, розберуть. Весь день пара провела у підготовці до зустрічі.

Інна Віталіївна поралася на кухні, а Павло Сергійович прибирався в будинку та у дворі. Вони застелили ліжко в її кімнаті, витерли пилюку, вимили підлогу і підмели двір.

У день приїзду Олесі вони прокинулися зарано. Інна одягла нову сукню, а Павло був чисто поголений і одягнений у святковий костюм.

Вони пішли на автобусну зупинку, щоб зустріти її, але не знали, яким автобусом вона приїде. На зупинці зібралися люди, і кілька запитали, чи їдуть вони до міста.

Вони з гордістю відповіли, що зустрічають онуку, яка навчається у столиці та не приїжджала до них цілий рік. Понад десять років тому до їхньої родини прийшла траrедія: поме рли єдиний син та невістка, а Інна Віталіївна сильно захво ріла.

Її врятувала онука, яка благала її не покидати їх, бо дідусь не впорається сам. Інна тоді зрозуміла, що має жити заради внучки. Коли Олеся вирішила вступати до медичного інституту, бабуся та дідусь були засмучені, але пишалися нею.

Вони переживали, що її відпускають; дівчина не вступила з першої спроби і повернулася до села. Наступного року її прийняли – і старі були горді. Олеся не з’явились на жодному автобусі.

Засмучені, люди похилого віку повернулися додому, а коли підійшли до будинку, побачили перед воротами незнайому машину.

Якийсь хлопець сидів навпочіпки і гладив їх собаку. Коли вони спитали про свою онучку, той відповів, що вона зайшла до них додому, не знайшла їх ніде, і пішла шукати їх селом.

Виявилося, що це був хлопець Олесі. Інна сіла на лаву і з полегшенням перехрестилася. Незабаром приїшла онука, і вони провели разом три щасливі дні!

Через три дні Олеся з нареченим поїхала до столиці, а за місяць Інна та Павло мали вирушити на весілля.

КІНЕЦЬ.