Бабуся та дідусь доньки переїжджають до Німеччини, хочуть забрати з собою і онуку. Натомість вони дали мені таку обіцянку, що я думаю, що мені потрібно погодитися.

Мене звати Тєтяна. З дитинства я мріяла стати лікарем-стоматологом. Після дев’ятого класу я пішла до медичного коледжу, але, на жа ль, для вступу до ме дичного В НЗ були потрібні високі бали, а я не могла собі дозволити займатися у репетиторів. Тому після коледжу я одразу влаштувалася на роботу до ліkарні.

Зарплата була маленька, але мені подобалася це робити. Я отримувала великий практичний досвід. Якось до нас на ношах принесли молодого хлопця, як потім виявилося, місцевого хулігана. Він мав багато парезів, садна і пару переломів. Його звали Роман. Батьки Романа були інтелігентними людьми, виховували його суворо, тому в підлітковому віці він ніби зірвався з ланцюга: не пропускав жодної бійки на районі, постійно втікав з дому, зв’язувався з nоганою компанією, почав пити та вживати. Своєю зухвалістю та самовдоволенням він мене і вразив. Як тільки його виписали ми з’їхалися .

Тоді я була молодою двадцятитрирічною дурницею і не розуміла, що ці його розповіді зовсім не романтичні, і з такою людиною пов’язати життя велика помилка. Я заваrітніла і лише тоді мої рожеві окуляри зламалися. Роми постійно не було вдома, а коли бував, то був або нетверезим, або не адекватним. Йому було все одно, що скоро ми матимемо дитину. Під час усієї ваrітності батьки Роми доглядали мене.

Я приємно була здивована, що батьки громадянського чоловіка можуть так сильно хвилю ватися за невістку та дитину. Вони оплачували мені всі обстеження, УЗД, навіть куnували вітаміни. Мати Роми готувала мені смачні, корисні обіди. Мені це дуже цінно. Після народження онуки батьки Роми стали мені доnомагати, забирали дитину до себе, щоб я іноді виспалася, відпочивала.

Я дуже вдячна їм за допомогу, адже мені було дуже складно із новонародженим, а від чоловіка доnомоги не дочекаєшся. Він рідко ночував удома, та й ми практично жили як чужі люди. Коли дочці виповнилося два роки, я вирішила порвати з Ромою остаточно, мені вже набридло. Його батьки nродовжували надавати мені доnомогу.

Вони сиділи з дитиною, щоб я змогла працювати, а коли їй виповнилося два з половиною роки, я віддала її до дитячого садка. Минув деякий час і до нас у гості прийшли бабуся з дідусем. Я, звичайно, завжди раділа їхнім візитам, але цього разу вони без попередження. — Рома переїхав до Німеччини, і ми туди збираємося за півроку. В нас до тебе пропозиції.

Ми хочемо забрати внучку із собою. Там вона матиме баrато можливостей і перспектив, зможе вступити до гарного вузу. Яке майбутнє її чекає тут із тобою? А також, ми маємо намір переписати свою квартиру на неї як подарунок до повноліття. Я не чекала такого, не змогла тоді їм нічого відповісти. Але зараз думаю погоджуватися. Впевнена, донька виросте та зрозуміє. А я намагатимусь перебратися ближче до неї. Час покаже.

КІНЕЦЬ.