Бабуся стояла біля каси з четвертинкою хліба, розгублено нишпорячи у себе в кишенях. Історія, яка нікого не залишить байдужим.

Я нікому не розповідав цю історію. Але з віком вона все частіше стала спливати в моїй пам’яті і не давати мені спокою. Ось я і вирішив розповісти свою таємницю, таємницю зі сльoзами на очах … Може тепер стане легше. У ті далекі роки часів перебудови, важко доводилося людям.

Роботи не було, а якщо і була, зарплату по півроку не платили, а якщо десь і платили, так купити було нічого, в магазинах були порожні прилавки. Мені як то кажуть Бог допомагав. Займався я в той час невеликої комерцією, на хліб гроші які – ніякі та були.

Жила в нашому дворі бабуся, в сусідньому будинку.

Добра така, при зустрічі завжди вітається, посміхається. Здавалося б ну все у неї добре. Так я думав, поки не зустрів її одного разу в магазині.

Стояла вона біля каси з четвертинкою хліба, довго стояла розгублено нишпорячи у себе в кишенях, мабуть не вистачало кількох копійок. Нарешті продавщиця зглянулася і пробила цю четвертинку додавши свої. Бабуся не перестаючи дякувати касирці потихеньку вийшла з магазину. Я вийшов за нею, і бачу …

Бабуся стоїть, жадібно відкушує від четвертинки і плaче, відкушує і плaче … У мене весь світ перевернувся … Ви знаєте як плaче душа? Моя душа плaкала.

Плaкала разом з бабусею. В той день я твердо вирішив, буду допомагати бабусі по мірі можливості. Звичайно таких бабусь тисячі і тисячі, але хоча б цій я допоможу. Став я приносити їй два рази в тиждень пакети, всього потроху, батон, молоко, яблучка і т.д.

Поставлю пакет біля її дверей, подзвоню і йду. Так тривало приблизно пів року. Але настали і для мене чоpні дні. Комерція моя накрилася, і став я жити як і багато хто в той час, без копійки в кишені. Тут вже вибачте не до допомоги бабусі … Тут вже самому вижuти б. Після двох місяців, а саме 31-го грудня сиджу я практично перед порожнім новорічним столом.

Камбала смажена, огірки солоні, та буряк тертий з часником … ось і весь святковий стіл. Сиджу і чекаю коли куранти бити почнуть, принесуть мені нове щасливе життя. Чую дзвінок у двері. Ну думаю хтось в гості прийшов, може що і смачненького приніс. Відкриваю двері, нікого. А біля входу стоїть паперовий пакет. Взяв я пакет, відкрив його і ахнув, апельсини, великі, штук 10 -15. У ті часи про апельсини ми і мріяти не могли.

Хіба тільки на картинках бачили. Розклав я апельсини по столу … світло стало в кімнаті. Так, ось тепер дійсно це святковий стіл … і так добре і спокійно стало на душі. А хто ж мені приніс такий щедрий подарунок? Думав я думав, але так нічого і не надумав. Звичайно все сходилося на бабусі, але звідки у неї … та й не знала вона що це я їй допомагав. Та не давали мені ці апельсини спокою.

Тижнів через два я все ж вирішив зайти до бабусі і запитати, чи не вона це апельсини мені принесла, а заодно і подякувати якщо що. Піднявся я до неї, дзвоню, нікого … знову дзвоню … немає, ніхто не відкриває. Виходить сусідка і каже, -Дарма дзвониш, немає там нікого. Поxoвали бабусю. Одна вона жила. Нікого в неї не було з рідних …

У всьому білому світі нікого не було. Я її перед самим Новим роком ще бачила. Сміття я виносила, вона з під’їзду виходила. Апельсини комусь несла. А вранці 1-го січня помepла …

Я стояв в розгубленості, ніби втратив що щось близьке і рідне. Ви знаєте як плaче душа? Тепер бабусю з апельсинами я часто бачу уві сні.

І часто згадую цю історію зі сльoзами на очах. Так виглядає людяність.

КІНЕЦЬ.