Я ненавиджу своїх бабусю та дядька. Ані про це не шкодую і вважаю, що маю на це повне право.

Все почалося з того, що 7 років тому я переїхала до квартири своїх бабусі та дідуся. Перший рік я платила їм, як квартирант, потім почала оплачувати лише комунальні платежі.

Варто зауважити, що бабуся мене змалку не любила і не приховувала цього. Але згодом усе налагодилося, у нас стали дуже добрі та теплі стосунки.

Через кілька років бабуся почала говорити, що квартиру у спадок залишить мамі чи мені. У моєї мами троє дітей, але є її рідний брат, у якого дітей немає і, мабуть, ніколи не буде.

Колись мама дуже допомогла цьому своєму братові грошима, і він непогано влаштувався завдяки цьому. Я почала потихеньку робити ремонт у цій квартирі, вклала в неї чимало грошей, оскільки умови проживання там залишали бажати кращого.

Все було чудово, я була гарною онучкою, мені говорили яка я молодець, що зробила такий хороший ремонт, і що я це роблю для себе, бо мені тут жити. Рік тому не стало дідуся.

Спочатку з квартирою все йшло добре, був договір, що мама та її брат відмовляються від спадщини на користь бабусі, що й зробила моя мама, а ось її братик – ні.

Більше того, він почав налаштовувати бабусю проти мене та мами. Він поливає мене брудом, бабуся всьому цьому вірить і тепер звинувачує мене в тому, що я не повинна була тут робити ремонт (і так, мовляв, все було непогано), і з якою метою я це зламала і переробила.

Буквально сьогодні мені було сказано, що я винна у тому, що не стало діда (хоча в нього були серйозні проблеми і він три місяці лежав і мучився). Я тут прописана (прописалася, щоб стати на чергу до садка за місцем проживання), тепер мене й у цьому звинувачують.

Довели до того, що я сказала, що випишусь. У результаті вони домовилися до того, що мамин брат виплатить їй частину грошей за половину квартири, хоч вона коштує більше, але ми вже й на це очі заплющили.

Чекаємо, коли він назбирає ці гроші, щоб купити мені хоч якусь квартиру. Поки що йти мені нема куди. Я в розлученні, сиджу в декреті з маленькою дитиною.

Користуючись моїм безвихідним становищем, моє життя тут роблять, як у пеклі. Я ненавиджу цю квартиру, я ненавиджу цих родичів.

Знаю, що не можна так говорити, але нічого не можу з цим вдіяти. Вибачте за сумбурне оповідання, просто накипіло.

КІНЕЦЬ.