Зовсім недавно я потрапив у дивну ситуацію. Я ще звечора разом з батьками мав поїхати на дачу. Але в мене назбиралося стільки роботи, що я вирішив приїхати наступного дня.

Зранку я вирішив піти на автобус, на зупинці помітив бабусю.

Одяг на ній був не новий, зате охайний. Вона стояла та плакала. Я не зміг залишатися байдужим, тож вирішив підійти до неї.

– Бабцю, у вас щось трапилося?
– Так, з моїм єдиним онуком трапилося лихо.

Мені сьогодні зателефонували та сказали, що він може потрапити у в’язницю.

Тоді я вирішив дізнатися про все більш детально.

Виявилося, бабці зателефонували з невідомого номера й сказали, нібито її онук потрапив у біду. Баба не має права нікому про це повідомляти, навіть поліції. Бо може бути ще гірше.

– Бабусю, а ви самі хоч набирали номер онука? Ну щоб переконатися, чи це справді так?

– Та куди там!

Мене так залякали, заборонили йому дзвонити.

Сказали тільки зняти гроші та віддати їм. Мене стільки разів обманювали. То таблетки неефективні підсунуть, а недавно так взагалі приходили нібито з благодійної організації, принесли мені пачку гречки та хліб. Поки я відійшла в іншу кімнату, вони вкрали мій гаманець.

– Бабцю, а номер онука у вас є? – запитав я.

І тут старенька почала щось шукати у своїй сумці. Вона витягла звідти старенький блокнот, де були номери, які та записувала роками.
Ми знайшли номер її онука та вирішили йому зателефонувати. Я набрав його номер та пояснив всю ситуацію. Онук запитав, де ми знаходимося, і вже за двадцять хвилин був біля нас.
– Ой, синку, дякую тобі!

Якби не ти, я б усі свої заощадження віддала шахраям.

Ось так буває. Нічого вірити всяким шахраям, чи повідомляти номер своєї карточки по телефону. Якщо ж ви можете застерегти когось від шахраїв, то, будь ласка, не будьте байдужими.

КІНЕЦЬ.