Самотня бабуся сиділа на краю дороги і продавала хустки. Машини мчали на величезній швидкості.

За цю добу вона так нічого і не заробила. Жінка важко зітхнула.

Подув холодний вітер, але вона не зрушила з місця, тільки ще більше закуталася в легкий плащ.

Потрібно було продати хоча б пару, щоб забезпечити собі хліб на завтрашній день.

Раптом зупинився позашляховик. Звідти вийшов чоловік у дорогому костюмі.

На вигляд йому було не більше сорока. Він оглянув бабусин товар і запитав: -А за скільки продаєте?

Коли бабуся назвала ціну, чоловік здивувався: -Але це ж ручна робота!

Чому так дешево? Старенька сумно зітхнула.

-Любий, продаю за безцінь, щоб хоч якось прогодуватися.

Не купують адже.

Чоловік озирнувся.

Багато машин проїжджало мимо, але ніхто не зупинявся.

-Ну що ж, тоді я все купую, але не за ціну, яку ви назвали, а в три рази дорожче.

Подарую друзям і колегам. Бабуся такого не очікувала, від радості в неї на очах виступили сльози.

-Синку, спасибі тобі! Чоловік забрав все, заплатив, а потім запропонував підвезти.

По дорозі питав бабусю про її життя.

Приховувати нічого не стала баба Зоя, розповіла все про своє самотнє існування. Підвіз її Олег, а після цього дня часто став до неї навідуватися, приносив з собою продукти та одяг.

Своїх дітей у жінки не було, але вона Олега як рідного полюбила, завжди зі сльозами дякувала.

КІНЕЦЬ.