— Виявляється, я винна в тому, що син із невісткою так погано живуть, – обурено розповідає Лариса Денисівна сусідці. – Чи бачиш, я не хочу виходити із зони комфорту.

— Та, ситуація, а чим ти, практично пенсіонерка, можеш їм допомогти? І в чому? Твоєї невістці треба було думати головою, коли в неї зʼявлялися діти один за одним. Причому тут ти?

Лариса Денисівна за віком ще не повинна була вийти на пенсію, але у неї є в трудовій книжці запис про роки, які належать до стажу роботи на шкідливому виробництві, тому вийшло піти на заслужений відпочинок трохи раніше.

Півроку молода пенсіонерка просиділа вдома, насолоджуючись тишею та можливістю нікуди не поспішати. Саме тоді одружився її син Матвій. А потім вона зрозуміла, що нудно, що грошей замало. Здивувалася пошуками підробітку і знайшла. Подруга порадила, не робота, а мрія, половина дня, точніше, вечір, гардеробниця в центрі дозвілля.

— І не важко, і на людях, і до культури долучаюся, і гроші деякі маю, – вважає жінка.

У Матвія з дружиною Ганною справи йдуть не так райдужно. Лариса Денисівна віддала синові практично всі накопичення, зібрані років за 15, свати, які живуть в іншому регіоні, теж вклалися і молода сім’я купила двокімнатну квартиру в місті.

— Мріяли вони, звичайно, зовсім про інше, – каже жінка. – Невістка бачила себе лише у столиці. Але мрії швидко розбилися про реальність, вибирати особливо не доводилося і квартиру взяли у результаті там, де вистачало грошей. Є можливість нормально діставатися роботи. І все було б у них досить непогано, якби вони не взялися виконувати демографічну програму.

Спочатку Ганна зарікалася від дітей в найближчі п’ять років. Побралися досить рано: їй було 24, Матвієві 26, часу попереду – вагон. Обживайся, працюй, підробляй, а потім уже думай про дітей. Але ці плани та мрії, як і житлові “хотілки”, розбилися… Тільки вже не про сувору реальність, а про власну недалекоглядність.

— Через рік наша Аня опинилася в положенні, – каже Лариса Денисівна. – Я з сина відповідальності не знімаю, але, вважаю що саме ця відповідальність саме на жінці, їй насамперед треба думати про контрацепцію.

Ганна вирішила залишити дитину, пішла в декрет, Матвій знайшов якийсь підробіток, грошей вона приносила небагато, але це було хоч щось. А через рік та 2 місяці після появи першої доньки, Аня стала мамою вдруге. Тепер уже пояснюючи такий промах тим, що вона годувала дитину, критичних днів не було, а її мама сказала, що за таких умов це неможливо.

— Анахронізм чистої води, – вважає Лариса Денисівна. – Я думала, що це за часів моєї бабусі можна було вірити в таку нісенітницю, але не в 21 столітті і не дівчині з вищою освітою. Загалом дві внучки в мене і молюся, що на цьому все.

Квартира у молодої сім’ї явно не розрахована на збільшення кількості її членів, добре ще, що діти однієї статі. Кімнати невеликі, а можливості змінити житло немає. А нещодавно підробіток сина закінчився. Хоч і малі були гроші, але й їх тепер не стало.

— І відчувала я, що невістка дивиться в мій бік, – усміхається Лариса Денисівна. – Їй напевно здавалося, що надто я добре живу: і пенсію отримую, і зарплату якусь.

— Поділитися просила?

— Не просила, але відчуваю, що чекала. У сватів справи свої, та й Ганна не єдина. Вони одразу сказали, що чоловік є, він нехай і годує. Але напевно невістка вирішила, що якщо чоловік не мільйонер, то мусить допомагати свекруха.

Лариса Денисівна вдала, що не розуміє сподівань дружини сина. Зрештою, вона не роботу пішла не лише через задоволення, матеріальний інтерес теж мав значення, та ще й яке. Нині молодшій онуці вже півтора роки, дуже багато чого потрібно, стало ще тугіше з грошима. Та й у Матвія поки що на роботі незрозуміло що, раніше хоча б час від часу зарплати піднімали за інфляцією, зараз усі сидять і моляться, щоб їх не урізали, становище в компанії важке.

Де ще шукати роботу? Можна, але без відриву від основної, на співбесіди не поїздиш, відпрошуватись не можна, та й дізнаються – виженуть у нікуди. Синиця у руці дорога, поки журавля немає навіть на горизонті. Звільнитися та та почати пошуки іншої роботи? Потрібні накопичення хоч би на кілька місяців. А їх нема. Зовсім. Живуть від авансу, до зарплатні.

— Аня тут оголосила, що вона знайде собі підробіток в інтернеті на віддаленні і чоловікові допомагатиме тягнути сімейний бюджет, хоча я скептично до цього поставилася, – каже Лариса Денисівна. – Важко з двома дітьми працювати та й не платять мільйонів за таку працю.

Але у невістки знайти роботу вдалося. Саме так, на віддаленні, щоправда, ніхто не виключав, що час від часу треба буде їздити до столиці безпосередньо в офіс, але молода жінка подумала, що вирішувати питання, що виникають, вона буде в міру їх надходження.

— І дуже швидко виявилось, що неможливо працювати так, як вона планувала, маючи двох маленьких дітей, – каже Лариса Денисівна. – Якби це була чисто віддалена робота, то можна було б уночі працювати, після обіду, коли дітей покладеш, увечері, коли чоловік удома. Але це наш випадок. Треба було півдня працювати і бути на зв’язку саме у робочі години.

І тут Матвій та Ганна звернулися до Лариси Денисівни: та працює у вечірній час, вона могла б рятувати сім’ю особистою участю. Усього треба вранці до 9-ї години прибути до невістки, побути в неї півдня в іншій кімнаті з онуками, а краще піти з ними гуляти. А по обіді свекруха вільна як птах, лети знову додому і ввечері біжи на роботу кохану.

— Подумаєш, всього в дорозі менше години від дверей до дверей, – сказала невістка. – І я ж не прошу готувати, прати, прибирати. Тільки з онуками сидіти. Грати, гуляти, отримувати задоволення від спілкування.

Лариса Денисівна вислухала привабливу пропозицію навіть оплачувати їй дорогу погодилися(!), а вислухавши, навідріз відмовилася.

— Стара я для таких стрибків вже, – відповіла. – Жили б ви в сусідньому будинку, та якби йшлося про дві години пару разів на тиждень, я б і то подумала. Це ж постійна привʼязаність, а я вже звикла жити за своїм ритмом, за своїм графіком. Я просто не витримаю щоденну дорогу і фактично повну зайнятість, а враховуючи, що я звільняюся на роботі о 10-й вечора, то скільки ж мій робочий день виходить? Якщо о 8-й ранку мені треба виїжджати вже? Ні і ще раз ні. Ви вже якось вирішуйте свої проблеми, не спираючись на мене.

— Бабуся допомогти не хоче? Адже не грошей просимо, невже заради внучок власних не можна чимось пожертвувати? Це ж всього на рік чи півтора, – скривилася невістка.

— Ось маму свою і попроси на рік чи півтора, – розлютилася Лариса Денисівна. – Приїде, кімнат у вас дві, розміститься і взагалі відпустить тебе на роботу.

Невістка раптом закипіла. Тепер, якщо Лариса Денисівна розмовляє з сином, коли він удома і запитує про те, як справи, то чує незмінно тлом роздратований голос Анни:

— Погані справи, а що ти мовчиш? Живемо у злиднях, бабуся ж відмовилася з онуками водитися.

Ось така вдячність. І на старість років не дадуть відпочити та пожити для себе. А ви як вважаєте, правильно зробила Лариса Денисівна?

КІНЕЦЬ.