Нещодавно в моєї сусідки були дуже складні зміни в житті. мені дуже шкода, що так може статися між рідними людьми. Але ця історія запала мені глибоко в душу і я просто не можу не поділитися з нею.

– Наталю, я все розумію, звичайно, твоя бабуся занедужала, останнім часом їй дуже важко, вона залишилася зовсім одна, без свого чоловіка вже давно. Але чому вона повинна жити саме з нами у нашому будинку? Нехай вона тепер живе у твоєї мами, це ж її рідна донька, і вона все одно не працює, сидить удома постійно з ранку до вечора. А у нас, можливо, незабаром і дитина буде, не вистачало нам тут ще й такого тягаря, – дорікнув моїй сусідці її чоловік у найважчий для неї момент.

– Як ти можеш так її називати і так говорити про неї? Це моя бабуся! Рідна. Я дуже люблю цю людину, ти напевно уявлення не маєш, яка вона мені дорога. Вона все моє дитинство доглядала за мною, коли мама важко працювала весь день на роботі. Вона завжди була мені як вірний друг і як надійна підтримка. А моя мама не може їй допомагати, ти ж знаєш, вона останнім часом недобре себе почуває, їй самій допомога потрібна, – виправдовувалася Наталя перед своїм чоловіком, дуже шкодуючи свою рідню.

– Які у тебе всі родичі, усім все потрібно завжди, усім щось недобре, гірше всіх, напевно? Але ще є будинок для людей похилого віку, чому ти не хочеш тоді поговорити про це? Я все обіцяю оплатити сам, гроші на це я маю. Знайдемо дуже хороший будинок, буде там бабуся жити, як на курорті! там за нею і доглядатимуть краще. Там і буде її щастя.

– Виходить, судячи з твоїх слів, що тоді мама могла відвести мене в дитячий будинок, коли їй жилося важко і ледве на хліб вистачало, адже виховувала мене вона одна, без батька, але бабуся забирала мене до себе і доглядала за мною всі роки, поки я була маленькою. Подумай, ну скільки їй залишилося? Дай їй останні роки прожити в люблячій та рідній сім’ї, забезпечимо їй щасливу старість так, як вона мені забезпечила щасливе дитинство, свого часу! У нас буде ще все життя щоб пожити для себе, вона мені рідна, розумієш? А поки просто поживемо так, вона дуже добра людина, вона нам ніколи не заважатиме. Та й ти полюбиш її, ось побачиш! Вона чарівна бабуся, з гумором і добротою душевною!

– Від старих людей неприємно пахне! Я не хочу щоб від мого одягу йшов цей запах, – стояв на своєму чоловік.

– Ти розумієш, що колись твої діти скажуть такі ж слова про тебе, як тоді ти себе почуватимеш? Ти рахуєш, що це нормально так говорити про рідних людей?

– Мені ще не скоро до цього, я навіть не думаю про таке. А поки я хочу жити нормальним життям, а не з якоюсь бабусею, не хочу підлаштовуватися під неї. Якщо на те пішло, вона має жити зі своєю донькою, а не у нас, з молодою сім’єю, якій вона лише заважатиме.

– Так, добре, я тебе зрозуміла, ну вистачить вже того, що я почула від тебе. Знаєш що, збирай речі і йди собі. Моя бабуся дбала про мене все своє життя, скільки я себе пам’ятаю, вона любила мене і допомагала чим могла, коли нам з мамою дуже важко жилося. А ти таке говориш про людину, навіть не знаючи її! Ти ж так і не сходив ні разу до неї в гості зі мною!

– Мені йти? Ти вибираєш якусь стареньку бабусю замість чоловіка свого? Невже це нормально?

– Я вибираю свою сім’ю, яку мені доля послала. Обираю любов, відданість, турботу та повагу. А ти йди, тобі цього ніколи не зрозуміти. Я дуже розчарована і добре, що в нас немає дітей.

Чоловік від моєї сусідки пішов в той же день.

Тетяна привезла до себе бабусю і, хоч і сумувала за своїм чоловіком, адже разом вони прожили чимало і цей час вона щиро кохала його, з кожним наступним днем розуміла, що вона вчинила правильно.

Бабусі ставало гірше, адже вона дуже старенькою була. Але вона завжди намагалася бути веселою і постійно дякувала внучці за турботу.

Вони дуже часто згадували дитинство, дідуся, прогулянки по рідному селу.

Частенько до них приходила мама Тетяни, бабусина рідна донька, вона купувала продукти, молоко, м’ясо, допомагала чим могла, адже самій жилося не дуже просто.

Бабусі не стало через місяць, довго вона в Наталі не пожила.

Вона спокійно пішла, поцілувавши свою таку дорогу онучку Тетянку перед сном. Вона була щаслива, що до останнього їм вдалося стільки часу провести разом.

Тетяні ще довго дуже не вистачило бабусі. Вона часто ходила до мами, їй ставало трохи краще. Вона була дуже вдячна своїй донечці, що та дуже добре дбала про бабусю до самого кінця.

А згодом до сусідки став телефонувати чоловік. Сто разів просив вибачення, просив розуміти його, що він помилився, багато людей помиляються в житті. А ще говорив, що він хоч був щирий з нею, говорив те, що було на душі.

Загалом чоловік Тетяні телефонує щодня, каже, що щиро кохає, просить повернутися назад.

Сусідка теж щиро кохає свого чоловіка. Але тепер вона серйозно задумалася. А чи варто з такою людиною будувати сімейне життя, якщо вона готова відмовитися від рідних у важкий час?

КІНЕЦЬ.