Бабця в мене завжди була великою колючкою в найнезручнішому місці. Спілкуватися з нею понад двадцять хвилин просто неможливо, вона всю душу вимотає за цей час.

Але останні пару років вона наче притихла, а потім вирішила до народження правнука зробити нам королівський подарунок – віддала нам свою квартиру, а сама переїхала до мами. Тільки про це вже всі встигли сто разів пошкодувати.

Мама від бабусі втекла одразу після школи, і більше вони разом досі не жили. Бабулю не влаштовувало все – на кого мама пішла вчитися, за кого вийшла заміж, де працює. Дорікала її завжди й всім. Тато з нею зовсім не спілкувався і навіть не зустрічався.

Не знаю, як мама це все витримувала і навіщо продовжувала спілкуватися з такою важкою людиною. Улюблене заняття бабусі знайти болючу для людини тему і почати на неї методично тиснути. Тут вона майстриня, яких ще пошукати. Ось доведе людину до істерики та сидить задоволена. Чистий енергетичний вампір.

Я з нею теж намагалася не спілкуватися, і як тільки у мене з’явилося право вибору, почала відмовлятися до неї ходити. Коли подорослішала, то ходила до неї виключно для того, щоб маму не підставляти, бо бабуся їй ще й з приводу огидно вихованої мене на мозок капала.

З роками бабуся стала здавати, доводилося ходити частіше, щоби принести важкі сумки з продуктами, сходити в аптеку, прибратися у квартирі. А у бабусі трикімнатна, в якій прибиратися замучуєшся. Ми з мамою ходили тиждень вона, а тиждень я. То був похід на каторгу.

Я вийшла заміж п’ять років тому, один раз чоловік напросився зі мною, щоб ми швидше впоралися з прибиранням. До того ж він не вірив, що все, що я говорю про бабусю, це правда. Думав, що я перебільшую, наївний. Ну, після того одного разу своєю волею він до бабусі більше не ходив.

Два роки тому ситуація якось почала виправлятися. Бабуся потрапила до лікарні, де лежала в палаті з самотніми старими, яких ніхто не приходив відвідати. Мабуть, це справило на неї сильне враження, тому що характер у неї полегшав. Очевидно іноді, що її прямо тягло сказати гидоту, але вона себе стримувала.

Я якраз у цей час чекала дитину. З чоловіком у нас не було вирішено квартирне питання, думали брати іпотеку, але вже після того, як я відсиджу декрет. Входити в декрет із таким кредитом було страшно. А так у нас на крайній випадок є подушка безпеки – наші накопичення на іпотеку.

Бабусина пропозиція прогриміла як грім серед ясного неба. Вона запропонувала подарувати мені свою квартиру, а сама б вона перебралася до своєї дочки, моєї мами.

– Мені вже важко одній, та й навіщо мені трикімнатна? А вам підмога буде, – проникливо говорила бабуся.

Ми вагалися. І хотілося, і кололося. Вирішити так шикарно квартирне питання – це здорово, але те, що мамі доведеться жити з нею під одним дахом, вже викликало побоювання.

– Погоджуйтесь, безглуздо такий шанс упускати, тим більше у вашому становищі. А з мамою я якось та уживуся. Вона зараз вже не така, м’якша стала з роками, якось уживемося, – сказала мені мама.

І закрутилося. Бабусі обладнали кімнату в маминій квартирі, вона підписала дарчу, я оформила квартиру на себе. Гроші, які ми відкладали на іпотеку, пустили на ремонт і всяке потрібне для дитини.

Пів року не було взагалі жодних проблем, мабуть, бабуся обживалася. А потім вона з новою силою почала мотати всім нерви. То мені зателефонує присмертним голосом, що їй погано, і я з дитиною мчу через все місто, бо мама на роботі, чоловік на роботі, а бабуся у квартирі одна.

То маму доводить мало не до нападів своїми причіпками та істериками. То їй не подобається, як у кімнаті все в неї стоїть, ось прямо зараз терміново потрібна їй перестановка, і чоловік з братом напружуються цілий день, щоб за підсумком бабуся все зажадала повернути в початковий варіант. Та багато всякого було, у бабусі фантазія багата на всякі капості.

– Та ви мені за квартиру ноги повинні цілувати! Микалися б зараз чужими халупами! – Починала кричати бабуся, коли я питала в неї, чому вона так поводиться.

Найбільше шкода маму, їй навіть піти нікуди. Пропонувала їй переїхати до нас, але вона відмовляється, їй від нас до роботи дуже далеко, та й бабуся одна не залишиться, влаштує таке, що всім “весело” стане.

Не знаю, як розв’язувати цю проблему. Віддати бабці назад квартиру? Але ми вклали у неї всі свої гроші. Знімати нам зараз буде проблематично, бо трапиться що, у нас буде лише зарплата чоловіка, навіть підстрахування ніякого немає. Продовжувати жити, терпіти бабусині витівки? Так вже терпіння не вистачає.

КІНЕЦЬ.