Баба мого чоловіка – жінка з характером.

Всі родичі повинні грати за її правилами.

Тих, хто не виконує вказівки Людмили Василівни, вона просто ігнорує. Я ж не сподобалася їй від початку. То їй не до вподоби мій стиль одягу, то я на все маю свою думку, то для мене на першому місці робота. Вона одразу заявила, що не хоче бачити таку жінку поруч зі своїм дорогим онуком. Але мій Микола знехтував думкою бабці. Ми одружилися та стали жити на орендованій квартирі.

– У бабусі погано зі здоров’ям, – сказав якось мій чоловік. – Мама забрала її до себе.

Я висловила своє співчуття Миколі, адже він любив свою бабу навіть попри її характер.

Минув тиждень, і чоловік знову згадав про свою бабу.

– Мама говорила, що баба хоче залишити мені у спадок свою квартиру. Але при одній умові – ми повинні розлучитися.

Я подумала, що чоловік жартує.

– Ні, я не жартую, – відповів він.

– І ти хочеш прийняти її умови?

– Фіктивно. Ми офіційно подамо на розлучення, я покажу бабі документи. Вона оформить квартиру на мене. І все. Переїдемо туди жити. Баба так не зможе контролювати, хто там живе. А коли її не стане, ми знову розпишемось. Та й у наш час чимало пар живуть у цивільному шлюбі.

Я не прийняла пропозицію Миколи.

Для мене це абсурд. Та й обманювати старшу людину не хочеться. Тоді я заявила:

– Якщо ми розлучимось, це назавжди. Без жодних фіктивностей.

От ми вже декілька днів не розмовляємо. Чи піде він на такий ганебний вчинок? Не знаю.

КІНЕЦЬ.