І хто мене за язика тягнув? Краще б взагалі не починала тієї розмови…

Мене звати Олена, я заміжня, але свого житла не маю, орендуємо з чоловіком маленьку квартиру.

Щодня я стараюся зайти до своєї похилої бабусі. Баба Ніна ще може за себе подбати, але їй все одно потрібна допомога. Я часто купую їй продукти, прибираю у квартирі та готую.

Більше нікому до бабусі нема діла: ні моїй мамі, ні брату.

Ще в дитинстві, коли народився Павло – мене одразу перекинули на бабусю. Вона водила мене в садок і забирала, я практично жила в неї.

Зараз я заміжня, але у нас з чоловіком такі зарплати, що ми не скоро дозволимо купити собі квартиру. Недавно потрапили під скорочення, але раду собі даємо.

Батьки так само як з дитинства люблять лише мого брата. Інакше як пояснити його постійні потурання. Павлу захотілося квартиру і батьки взяли кредит, щоб догодити синочку. Тепер всі разом виплачують величезні суми.

Повторюю, про бабусю більше ніхто не дбає крім мене.

Коли народилась донечка баба нам допомагала всім чим могла. Так само могла забрати дитину з садочка чи відвезти на гурток.

Ми навіть орендували квартиру поблизу, щоб було легше.

А минулого місяця я наважилась знову порушити це питання житла. Нанесла бабі пакунки з продуктами, хімії купила і взялася за генеральне прибирання.

Тоді побігла на кухню і приготувала борщ з м’ясом і пиріжки.

Повечеряли ми і я акуратно в неї спитала.

– Бабусю, а ви вже думали кому квартиру свою залишите?

– Як це думала?! Заповіт давно складений на твою маму! Я не збираюся бути винною і щось таємно ділити, нехай вона вирішує!

Я аж випала від почутого, бо розуміла, що скоріш за все квартири мені цієї не отримати. Мама точно продасть її, щоб закрити борги! А ми так і будемо спускати гроші на оренду.

Питати чи не хоче баба оформити квартиру на мене сенсу вже не було. А тепер, мабуть, думає, що мені нічого більше не потрібно крім житла. Це не так, я люблю бабу Ніну всім серцем, інколи здається, що вона рідніша мені за матір.

Тему я звісно перевела, але осад після розмови залишився.

Складається враження, що на цьому світі я своїй родині не потрібна, порожнє місце. Тепер ще й ловлю косі погляди баби.

Краще б я нічого не питала, а шукала інший спосіб заробити на квартиру.

Як думаєте, мама нормально розпорядиться спадком?