Біля лісу стояла самотня хатинка. У ній жила бабуся баба Зіна. У неї були син та дочка, але жила вона зовсім одна. Вона пам’ятала той час, коли чоловік був ще живий, а в будинку постійно були дитячі голоси.

Діти виросли швидко, але чоловік доти не дожив. Спочатку одружився син. Він був дуже привабливим хлопцем, і за ним бігало все село, але серце його було вільним.

А коли в нього закохалася дівчина з багатої родини, мама одразу йому наказала на ній одружитися. А хлопець зробив так, як веліла мати. За рік заміж хотіла вийти дочка баби Зіни. Але коли баба Зіна дізналася, що її коханий си рота, та ще й з донькою на руках, не схвалила їх зв’язок.

Виявляється, дружина його поkинула і втекла з kоханцем. Сказала, що цього не бувати. Вона ніколи не дасть свого благословення. Але чим більше мати їй забороняла зустрічатися з ним, тим більше вона це робила. Донька не була такою покірною, як її брат. Вона стояла на своєму.

А коли мама запросила до них у будинок Олексія, щоб той із нею сватався, вона остаточно посва рилася з матір’ю та пішла до свого коханого. Вона не збиралася відмовлятися від свого жіночого щастя. Так її поkинула дочка. Син із невісткою її спочатку відвідували, а потім переїхали до міста та перестали до неї в гості приходити.

Баба Зіна залишилася зовсім одна. Навіть сусідів не було, з якими можна було б поговорити. Усі готувалися до свята Великодня, готували смачні страви, фарбували яйця, паски пекли.

А Бабі Зіні нема кого здивувати. Не готувалася вона вже до свят. Від образи вона лягла і заnлакала. Раптом почув звук дверей. Там була донька з чоловіком та дітьми.

— Христос Воскрес! — Сказала дочка.

— Воістину Воскрес, моя люба дочко!

— Виrукнула мама. Вона так зраділа гостям. Знову в хатинці на околиці села пролунав дитячий сміх. Нарешті, за останні роки баба Зіна відчула себе щасливою.

КІНЕЦЬ.