Автор: admin
Віра, моя донька, безнадійна, якщо кинула мене в чужому місті без паспорта. Ти не знаєш, через що мені довелося пройти. П’ять років тому я перенесла тяжку хворобу. Між іншим, вона довела. Пролежала рік, потім довго відновлювалася. У цей же час зліг мій чоловік Петро. Він досі був би живий, якби ми здогадалися з’їхати від Вірки
З тривогою Віра озирнулася на матір. Вероніка Михайлівна сиділа на вокзальній лавці, спокійна, наче скульптура, й безтурботно роздивлялася перехожих. — Я куплю тобі пиріжок із чаєм, — збрехала Віра, а […]
— Ну, тещо, ну ти даєш, навіщо погоджувалася? — запитав маму чоловік Лариси. — Ти ледве ходиш, ми їздимо щовихідних і частіше, щоб допомагати на городі, ти раз у раз хворієш цього року, а хлопчиська взяла? — А куди його? — знизала плечима літня жінка. — Марині не до онука, сама хвостом крутить ще на повну
— Ти ж розумієш, що літню людину вже не переробиш. Мама буде повзком, але поратися на своєму городі. Та й тільки цього року вона в нас не на жарт занедужала, […]
Назарчику, а ви з Марічкою не могли б на вихідних заскочити? Картоплю треба викопати, город прибрати. Поки ще сонечко, гріх таку погоду втрачати, – лагідно говорила Олена, тримаючи телефон біля вуха. – Добре, мамо, постараємось, – відповів син. У суботу з самого ранку у дворі почулися знайомі голоси. Олена аж квітнула від радості – син, невістка й онук Максимко приїхали. – Ну, от і мої помічники! – з усмішкою зустріла їх біля хвіртки. Ще звечора все підготувала: лопати винесла, мотики, відра. А ще – цілу тацю гарячих оладок, налисників, банку сливового варення і миску домашньої сметани поставила на стіл під грушею
– Назарчику, а ви з Марічкою не могли б на вихідних заскочити? Картоплю треба викопати, город прибрати. Поки ще сонечко, гріх таку погоду втрачати, – лагідно говорила Олена, тримаючи телефон […]
Дивись, які в мене цукерки! Вчора Олег з онукою приїжджали, ось привезли. Дорогі та смачнющі, давай, пригощайся. — Ага, я бачила вчора машину Олега біля твоїх воріт. Молодець він у тебе, не забуває матір, — Валентина присіла до столу і зробила ковток із чашки. — Ох, які смачні цукерки, Тасю, і справді
Після смачного обіду Таїсія сиділа біля вікна на кухні, смакуючи чай із цукерками. Раптом погляд її впав на двір, де з’явилася сусідка Валентина, і привітно помахала рукою. Таїсія у відповідь […]
— Мамо! У неї в квартирі бруд! І братові вона майже не готує, живуть на доставках. Хоча є і добра новина: вона каструлі нові купила. Дорогі! Я бачила такі в магазині. Треба попросити, щоб вона їх тобі віддала. Навіщо вони їй, якщо не готує
Жовч і заздрість, здавалося, виходили з кожним словом Марини, коли вона, наче господиня в чужому домі, безапеляційно розпоряджалася майном брата Іллі та його дружини. — І каструлі! Каструлі теж навпіл […]
“Я не хотіла б вірити в це, але ти позичив брату 10 000, не попередивши мене.” – я дивилася на нього, розуміючи, що слова вже не повернути. Ми мріяли про відпустку, а тепер усе стало хистким. Тільки тепер я зрозуміла, що ця ситуація може змінити все між нами, і вже ніхто не зможе повернути час назад
“Я не хотіла б вірити в це, але ти позичив брату 10 000, не попередивши мене.” – я дивилася на нього, розуміючи, що слова вже не повернути. Ми мріяли про […]
Степан знову прокинувся від сліз дружини. Василина лягла обличчям у подушку і плакала тихо, щоб не розбудити чоловіка. А він все одно почув… – Ну що ти, Василинко моя, не плач, знаєш, як я тебе люблю, – казав Степан. – Я тебе ніколи не покину і прибери ці думки з голови. Багато хто живе без дітей, ну на крайній випадок візьмемо з дитячого будинку. Не в дітях щастя. Головне – ми любимо один одного. Він приніс склянку води і заспокоїв дружину. Наче Василина затихла, а може заснула. Але Степан не міг заснути. Правда, яку він приховував від дружини, могла зачепити її…
Степан знову прокинувся від сліз дружини. Василина лягла обличчям у подушку і плакала тихо, щоб не розбудити чоловіка. А він все одно почув… – Ну що ти, Василинко моя, не […]
– Хочеш, я розповім тобі про свою найзаповітнішу мрію? – спитав він, заглядаючи в очі хлопчику. – Я йду зеленим, квітучим луком з вудками, попереду блищить прохолодна річка, манячи до себе. У моїй руці довірливо лежить долоня маленького п’ятирічного хлопчика, мого сина. Ми йдемо, неквапливо балакаємо, передчуваючи багатий улов, а попереду нас з веселим гавканням мчить кудлатий рудий пес
Хлопчик Ваня був підкидьком. Йому не «пощастило», як, наприклад, «відмовникам», у яких, хоч і дещо міфічне, але все ж таки уявлення про те, хто привів їх на світ божий було […]
Сергій, вислухавши матір, не соромлячись у виразах, пояснив їй, що він думає з приводу цієї «розкішної» пропозиції: — Даром мені не потрібен твій будинок! З іпотекою розберемося, грошей ще трохи відкладемо і купимо собі ще кращий!
Нахабство свекрухи, Алли Костянтинівни, Наталку завжди вражало. Мати її чоловіка, Сергія, була досить своєрідною жінкою – постійно в голові у Алли Костянтинівни народжувалися божевільні ідеї, спрямовані на позбавлення власного сина […]
— Лізко, ти не уявляєш собі, як ми тепер живемо, — розповідала Галина подрузі, яка залишилася в селищі. — Я не можу повірити, що мені тепер не треба прибирати гній за коровою і садити цю чортову картоплю!
— Галино, притримай язика! Думай, що говориш! — Петро кинув на дружину гнівний погляд, мимоволі стиснувши кулаки. Жінка, яка збиралася продовжити свій емоційний монолог, різко замовкла. — А що такого? […]