Автор: admin
Я самотужки виховувала доньку. Сама не доїдала та економила, аби лиш їй все гарне купити, щоб Полінка не відчувала тих злиднів і мала щасливе дитинство… І ось минули роки. Донька вийшла заміж та живе з чоловіком у місті. Одного дня я спекла улюблені домашні булочки Поліни й вирішила зайти в гості.
Чоловік покинув мене з маленькою дитиною на руках, тому виховувати доньку мені довелося самостійно. Звісно, я не могла забезпечити їй розкішного життя, але робила все можливе, щоб Поліна мала все […]
— Нічого собі новина! А ти на дитину час знайдеш? З такою роботою. — Коли гроші дзвенять у кишені, можна вирішити дуже багато проблем! Оля погодилася, тільки не зрозуміла, як дитину можна порівнювати з проблемою…
— Ромочка, — благала Алла, — йди додому, мій ти хороший! — Не хочу! — хитав головою Роман, будучи напідпитку. — Там вона! — Дорогенький, не можна викликати у неї […]
— Тату, але ж це змінить усе. Спадщина, бізнес… — Денис, ти серйозно? Мова про людське життя, а ти думаєш про спадщину? — Я думаю про сім’ю! Про те, що ми будували роками! — А вона хіба не сім’я? Вона моя донька, твоя сестра. — Сестра? Тату, я її не знаю! Вона чужа! — Була чужа. Тепер буде рідна
— Володимире Петровичу, документи на злиття готові, — секретарка кладе на стіл надрукований договір. — Завтра зустріч з американцями. Володимир киває, не відриваючись від екрана. У свої п’ятдесят вісім років […]
– Ти поговорила б із нею, – довірливо сказала Ніна Семенівна. – Ви ж з дитинства дружите! Може, варто нашій сталевій Маші стати трохи м’якшою, щоб чоловіки від неї не тікали? Маша виштовхала Ріната в коридор, щоб син не бачив і не чув того, що зараз буде відбуватися. Потім затягла його на кухню. А там, приклавши до стіни, дозволила стекти на підлогу.
— П’ять хвилин уже вдома, чому вечеря не на столі?! — закричав Рінат. Маша стрималась, розтягнула губи в усмішці й спокійно промовила: — Любий, я не хотіла, щоб охололо! — […]
«67 років на самоті: я благаю дітей прийняти мене, але вони відмовляються»
«Мені 67 років, і я живу сама. Благаю дітей забрати мене до себе, але вони відмовляються. Не знаю, як жити далі…» «Мені 67 років, і я живу сама. Чоловік помер […]
Ірино, ти могла б хоча цього разу мене зрозуміти? Невже важко зварити бульйон, адже мова йде про мого батька, – Сергій виглядав розгубленим. – Про твого батька? Та він і не згадував про тебе, жив своїм життям. А тепер я маю йому бульйон варити? З Сергієм вони разом майже 10 років, живуть у своїй власній квартирі, яку чоловік придбав ще до одруження. Ірина знала, що у Сергія є багатий і впливовий батько, і сподівалася, що свекор їм допоможе. Але при ближчому знайомстві батько Сергія, який давно жив в іншій родині з своєю молодою другою дружиною, дав зрозуміти, що він не збирається допомагати дорослому сину
– Ірино, ти могла б хоча цього разу мене зрозуміти? Невже важко зварити бульйон, адже мова йде про мого батька, – Сергій виглядав розгубленим. – Про твого батька? Та він […]
Олег був кремезний, на вигляд розпливчастий і, звісно, обожнював смачно поїсти. При першому ж знайомстві він з’їв усе, що було на столі. При цьому не хапав, а ніби соромився і їв повільно, але Олену Петрівну не обдуриш. Вона одразу зрозуміла: такого не прогодувати, цікаво, ким він працює і скільки заробляє?
Олена Петрівна ніколи особливо не тішила себе ілюзіями. Вона була жінкою розсудливою і дивилася на світ без прикрас. Жили вони небагато, не з графського роду, у невеличкому містечку в п’ятиповерхівці. […]
– Мама залишила тобі все: квартиру, землю і навіть ті 74 000 гривень, які збирала “на чорний день”, – кажу я в обличчя рідному брату, а він просто сьорбає каву. І це після того, як я мила її, коли мама вже не могла згадати мого імені
– Мама залишила тобі все: квартиру, землю і навіть ті 74 000 гривень, які збирала “на чорний день”, – кажу я в обличчя рідному брату, а він просто сьорбає каву. […]
— Господи, — видихнув він. — Я справді не розумів. Чесне слово. Я думав… ну тарілку помити… це ж дійсно хвилина
Крапля води падала зі змішувача точно в центр засохлої яєчні — тік-тік-тік. Олена застигла біля раковини, стискаючи в руці губку. Вчорашня сковорідка дивилася на неї докірливо, обрамлена жовтими потоками і […]
– Ганно, ну, не можна ж так! Це твоя дочка! Вона потребує твоєї уваги. Візьми її на руки, переодягни, погодуй… Це ж так просто!Аня здивовано подивилася на матір і зло сказала:– Мамо! Хіба не ти наполягла на тому, щоб вона з’явилася на світ? Я тебе просила: дай мені грошей, я розв’яжу проблему. А ти, що ти мені сказала? Забула? Я допоможу, виростимо, ми впораємося… От і справляйся!
– Аня, ти її годувала? Що вона в тебе весь час плаче, може мокра? Ти перевіряла? Чи ти знову весь день у своїх дурних навушниках на дивані пролежала?! Обурена Валентина […]