Семен називав свою дружину Ганну «Малюк», а вона його «Карлсончик, дорогий». Це напевно не викликало б посмішки, якщо б не їх габарити. Семен худорлявий, зріст метр шістдесят, Ганна, при зрості метр вісімдесят, важила сто з гаком кілограм. Але ті, хто знав історію їхнього знайомства, якщо і посміхалися, то ласкаво.

Розуміюче… Семен жив один, на останньому поверсі висотного будинку. Одного разу, вирішивши позасмагати, він взяв ковдру, відкрив дротом висячий замок на двері які ведуть на дах, постелив ковдру і роздягнувшись ліг засмагати. Непомітно для себе заснув. Прокинувся від відчуття присутності поряд сторонньої людини.

Озирнувся, а там, в купальнику, на своєі ковдрі лежить велика жінка.

— Ви що тут робите? — запитав він.

— Те ж, що і ви. Засмагаю. — Спокійно відповіла вона…

— А ось Карлсон з Малюком. Попалися! — пролунав раптом ззаду голос. Чоловік і жінка розвернулися і побачили nоліцейського. — Забираємо дрібнички і слідуємо за мною! У відділення!

— Ти чого, командир. Ми ж законів не порушували.

— Порушували, порушували.

— Суворим голосом сказав nоліцейський.

— Табличка на дверях висить: «Стороннім вхід заборонено!». Чи скажете, що читати не вмієте?! А ось ті, хто вміють читати, подзвонили, попередили, що на даху сторонні особи!

— Та ми живемо в цьому будинку! — одночасно вигукнули Ганна і Семен. — І що? Це вам не дає право порушувати закон! — Шановний, у вас діти є? — запитала Ганна.

— Є. А що? — здивувався поліцейський.

— Ось і у нас є. І ми втекли від них.

— Так ви подружя? — Ну так, — відповіла Ганна. А Семен кивнув підтверджуючи.

— Ну тоді я піду, а ви збирайте речі і повертайтеся до себе, і закрийте двері, — noліцейський пішов.

— Ну, чоловіче, як тебе звати-величати?

— Семен мене звуть. А тепер і Карлсон, — посміхнувся чоловік.

— А я, виходить, Малюк, — розсміялася жінка.

— Ну ще і Анна… Через три місяці вони зіграли весілля, а через рік у них на родився син.

КІНЕЦЬ.