Я вже поклала дітей спати, і сама готувалася до сну, коли на екрані мого телефону з’явився невідомий номер. Хоча я рідко відповідала на дзвінки незнайомих людей, але того разу щось усередині переконало підняти трубку.

Незнайомий чоловічий голос повідомив мені, що мій чоловік застряг у болоті за містом і потребує моєї допомоги.

Хоча йшов сильний дощ і погода була погана, я сумнівалася в правдивості його слів. Мій чоловік завжди їхав з роботи головною дорогою і ніколи б не поїхав таким небезпечним маршрутом, та ще й за таких умов. Я підозрювала, що мене шантажують. Я вирішила не дзвонити своїм батькам, бо не хотіла турбувати їх без потреби.

Я намагалася зателефонувати другові зі служби порятунку, але він не зміг мені допомогти. Потім я додзвонилася водію евакуатора, і він був роздра тований через пізній час, але врешті-решт погодився приїхати.

Виявилося, що мій чоловік змінив шини своєї машини і вирішив протестувати їх на поrаній дорозі, через що і застряг.

У його телефоні сіла батарейка, але чоловік на велосипеді знайшов його та покликав мене на допомогу. Водій евакуатора розлю тився на нероз судливість мого чоловіка. Ми не змогли витягнути машину, тож чекали на прибуття екстрених служб.

До того часу, як ми повернулися додому о 9-й ранку, я була зла і вся на нервах. Його батьки вже чекали нас і почали годувати нас бутербродами та теплим чаєм.

Свекруха порадила мені бути мудрішою і контролювати авантюрні пориви мого чоловіка. Я огризнулася у відповідь: -Він не дитина, з якою я повинна няньчитися і контролювати кожен його рух.

Після цього випадку мій терпець досяг межі, тому я вирішила подати на розлу чення. Це було не вперше, коли я рятувала свого чоловіка з небезпечної ситуації, але й досі сподівалася, що він витягне уроки з цього досвіду.

КІНЕЦЬ.