Артем зі своєю дружиною Інною сиділи за столом і вечеряли.

Артем їв мовчки, дивлячись у свою тарілку.

– Ще картопельки покласти, коханий? – запитала Інна. – Чи може помідорчиків нарізати?

– Ні-ні, я наївся, – сказав той і відклав вилку. – Кохана, ти тільки не хвилюйся, але я хотів тобі дещо запропонувати. Ти тільки зрозумій мене правильно…

– Слухаю тебе, Артеме, що ти хотів? – здивовано запитала Інна і сіла навпроти чоловіка, помішуючи у чашці каву з молоком.

– Розумієш, Інно, тут така справа, навіть не знаю, як сказати, але доведеться! – засовався на стільці Артем. – Інночко, як ти подивишся на те, щоб ти тимчасово пожила не зі мною? Наприклад у твоїх батьків…

Інна застигла з чашкою в руках.

– Артемчику, ти зараз пожартував, чи що?! – ахнула Інна. – Ми з тобою одружилися лише пів року тому, незадовго до цього мої батьки дали нам грошей на перший внесок по кредиту на квартиру.

– Як добре, Інночко, що ти сама про це згадала. Бо саме про кредит я й хотів поговорити з тобою… У нас немає грошей на те, щоб його платити!

– Як це нема, Артеме? Твої батьки обіцяли, що нам допомагатимуть…

– Люба, саме мої батьки і порадили мені цей варіант! Я вчора з ними розмовляв і мама сказала, що ти можеш переїхати до своїх батьків…

– Навіщо?

– Бо так буде економніше. І я з нею згоден!

– Що? Ти хочеш сказати, що на мене йде занадто багато грошей? Я по-твоєму їсти стала більше, чи що?

– Більше, звичайно, ти ж їси за двох! Але річ не тільки в цьому! Ось учора, наприклад, ти купила собі новий сарафан, а могла б обійтися без нього!

– Не могла б! Мені на вулицю вийти нема в чому!

– Чому це? Ти ж нещодавно собі костюм купувала!

– Він мені малий, ти не бачив, чи що?

– Малий? Ну, тоді б не ходила нікуди, ти ж на лікарняному вже перед пологами, от і сиди вдома, лежи, відпочивай!

– Артемчику, мені гуляти треба, рухатися, свіжим повітрям дихати.

– Люба моя, так це ж не все! Ти ще на якісь платні курси для майбутніх матусь записалася!

– Майбутніх батьків, Артемчику!

– У нашому випадку – майбутніх матусь, бо я на них не ходжу!

– І це погано, як на мене, то виходить, що ти нашою майбутньою дитиною зовсім не цікавишся!

– Я цікавлюся, цікавлюся, просто мені ніколи туди ходити!

– Це чому ж? Ти що підробляєш вечорами? Начебто ні!

– Люба моя, я і так втомлююся, про який підробіток ще може йтися?

– Про який-небудь! Ну, наприклад, доставка піци, як твій друг Павло!

– Зовсім, чи що! Я і піцу розносити!

– А що такого? Я і то підробіток собі знайшла, хоч і в декрет збираюся!

– Не сміши мене! Почала писати статті, в яких розповідаєш, з якими проблемами може зустрітися майбутня мати! Та які там проблеми?

До речі, моя мама сказала, що ти могла б із нею порадитися з приводу того всього, а не ходити на ці марні курси!

Вона б тобі все розповіла, а ми заощадили!

– Артемчику, твоя мама акушеркою працювала, чи дитячою медсестрою? Ти про що взагалі? Ти краще скажи мені, скільки грошей тобі дали батьки, щоб допомогти нам розплатитися з кредитом? Адже вони обіцяли, коли ми вирішили купувати власне житло!

– Інно, вони передумали. Ну, розумієш, тато каже, що це не їхні проблеми, мама з ним згодна. До того ж усі ці пів року ми платили самі, тож вони, мабуть, забули, що щось нам пообіцяли…

– Цікаво цікаво! Виходить, що поки я працювала і ми платили самі, твої батьки були всім задоволені і не радили тобі повернути мене на забезпечення до мами і тата. А тепер, коли я на лікарняний пішла, то виходить, що мені пора у рідний дім повертатися! Я все правильно зрозуміла?

– Ну, звичайно, все правильно, Інно. Ти там до пологів поживеш, батьки турбуватимуться про тебе, а я один витрачатиму значно менше! Це ж слушно! Погоджуйся, Інночко, погоджуйся!

– А що, любий? Можна зробити і так!

– От і чудово! Дзвони Аліні Ігорівні, нехай готують тобі кімнату…

– Для мене та нашої дитини? Я правильно зрозуміла?

– Ні, з пологового будинку ти приїдеш сюди, я тебе заберу…

– Та ти що? А ти подумав, скільки доведеться витрачати, коли дитина народиться? Адже там все купити треба буде, ліжечко там… І одягати в щось буде потрібно… І суміші купувати, якщо молока у мене не буде.

Ну, за моїми скромними підрахунками, сума чимала набіжить… Адже я рахувала, коли статті почала писати про те, з якими проблемами доведеться зустрітися майбутнім матусям. Тобі показати? Там такі суми, такі суми…

Якщо чесно, то сподівалася, що батьки нам допоможуть…

– Вони і допоможуть, твої батьки ніколи нам не відмовляють!

– Я не тільки моїх батьків мала на увазі, любий мій, а й твоїх!

– Моїх? Мама каже, що вони самі справлялися свого часу.

– Правда? Ну, значить, вони молодці… Ах, так, я згадала, Антон Вікторович же ж тоді вагони ночами розвантажував, він сам розповідав…

– Тепер ти мене вагони розвантажувати відправиш?

– А чому б і ні? Хоча я навіть не знаю, куди тебе тепер відправити… Хоча знаю!

– І куди ж?

– Значить так, Артемчику, якщо я переїжджаю до моїх батьків, то ти, значить, переїжджаєш до своїх!

– Куди? Вони мені про це нічого не говорили…

– Я говорю! Що там за списком? Мої батьки утримуватимуть мене, а твої – тебе!

– Не зрозумів! Я ж зарплату отримую, тож в змозі прогодувати себе сам…

– Зарплата твоя йтиме на сплату кредиту, щоб ми з нею швидше розплатилися і змогли з’їхатися… Не через 25 років, а десь через 10…

– Як це?! Мама нізащо на це не піде!

– А хто її запитувати буде, Артемчику? Якщо мої батьки утримуватимуть мене, то твоїм дістаєшся ти… До речі, щоб ще швидший процес нашого возз’єднання пройшов, ми в цю квартиру квартирантів пустимо.

– Але, Інночко, як же ж це? Я розраховував, що тут житиму я, мені з батьками якось некомфортно!

– Впевнений? А мені, значить, зручно! І батькам моїм ця ідея повинна сподобатися, так?

– Ну, так, звичайно, вони ж тебе люблять!

– Ще й як, ще й як люблять. Так, до речі, не забудь ще про те, що тобі доведеться платити мені аліменти на утримання дитини!

– Які ще аліменти, Інночко? Я ж з тобою розлучатись не збираюся!

– Так і я з тобою не збираюся, але, якщо ми з дитиною житимемо окремо, то, виходить, що ти повинен її утримувати… За законом, між іншим… Та й мене теж, поки я у відпустці по догляду за дитиною сидітиму!

– Я ж говорю, що з дитиною я тебе заберу назад!

– А я говорю, що, якщо ми з тобою зараз не можемо себе утримувати, і робити ти нічого не збираєшся, а твої батьки забули про свої обіцянки, то виходить, що коли наш син народиться, то ми взагалі все це не потягнемо!

– Інно, але мої батьки сказали, що, якщо ти переїдеш, то все в мене вийде!

– Вони помилилися, любий! Все вийде, якщо ти переїдеш до них! Я в цьому впевнена… А хочеш я своїм батькам зателефоную і уточню, чи правильно я думаю?

– Не хочу!

– А чому так? Якщо твої батьки дали тобі слушну пораду, то думка моїх теж повинна враховуватися. Ну, я дзвоню? Чи підробіток шукати підеш?

– А подзвони! Я їм все поясню, і сподіваюся на їхнє розуміння…

Інна з сумнівом подивилася на чоловіка, але набрала номер телефону батька.

– Тату, тут Артем каже, що мені потрібно до вас переїхати…

– Так? А навіщо?

– У нас грошей немає на те, щоб платити кредит…

– Не здивований, однак, свати обіцяли вам допомогти, коли вмовляли нас гроші вам на початковий внесок дати. Тож нехай допомагають!

– Тату, це йому батьки порадили…

– Навіть так? Добре хоч початковий внесок вносили переказом із мого рахунку, і я зможу без проблем довести, що це мої гроші… І як вдало вийшло те, що я зробив це ще до вашого весілля!

– А навіщо вам це, Ігорю Петровичу? – поцікавився у тестя Артем.

– Як це навіщо? Щоб з тобою квартиру не ділити, коли ви розлучатись зберетеся!

– Я не хотів розлучатися з Інною, я запропонував їй тільки пожити окремо, поки у нас з фінансами справи краще йти не почнуть!

– Тимчасово значить? Це виходить, що через три роки, коли Інна з відпустки по догляду за дитиною вийде, ти дозволиш їй назад повернутися! То що? А ці три роки вона житиме у нас! Ну що ж, хай так!

– Я так радий, що ви погодилися, бо Інна казала, що і мені теж переїжджати доведеться…

– Я не зрозумів! А ти що жити в тій квартирі зібрався, друже?

– Ну, так, тому що якщо Інна житиме у вас витрати мої різко знизяться!

– Ух, ти, спритно ви все придумали з твоїми батьками, слів немає… Ні, любий мій, як тільки Інна переїде з цієї квартири, то одразу ж звідти переїжджаєш ти!

– Але чому?

– Так тому, що кредит оформлений на неї, початковий внесок платили ми з дружиною, і виходить, що ми повинні тобі повернути лише половину ваших спільних платежів за пів року… Це не так багато, добре, що ти про це так рано заговорив…

Інакше б потім було важче. Збирайтесь, любі мої, як будете готові, дзвоніть… Я заїду за Інною, а за тобою нехай твої батьки приїжджають, ну, або таксі найми!

– Я так не хочу, ми з мамою не це вам запропонували … Та й взагалі, після пологів Інна почне отримувати гроші по догляду за дитиною, так що з грошима у нас все стане значно краще…

– Виходить, що ти дочку мою назад забереш із пологового будинку?

– Ну, так, якось так…

– А я не згоден, розумієш! А раптом потім тобі дитина заважати почне, чи Інна втомлюватиметься, і уваги тобі не зможе приділяти? Жінки вони після пологів змінюються дуже! Та й витрати ваші зростуть. Дитина – це справа витратна.

До речі, коли ви одружитись вирішили, я вам про це говорив! Але ти відповів, що завжди піклуватимешся про свою сім’ю сам…

– Так я і дбав, але зараз…

– Підробіток шукай, я ось, наприклад, коли Інна у нас народилася, з цеху майже не вилазив, але мені й на думку не спало дружину батькам повернути… А ти дивись що надумав…

– Це мені мама порадила!

– І батько твій з нею погодився?

– Погодився, він ніколи матері не суперечить!

– Ось тобі й раз! Погодився, значить! А чого ж він матінку твою батькам не повернув свого часу, а вагони розвантажувати ходив?

– Маму? Але вона не погодилася б нізащо!

– Зрозуміло! Так от і Інна не погоджується до нас тимчасово переїжджати, тільки постійно! А це означає, що тобі теж доведеться переїхати… Дзвони мамі, кажи, що ти повертаєшся, і починай речі збирати!

Поговоривши з тестем, Артем зрозумів, що, крім мами, його ніхто не підтримує, до того ж, мабуть, йому доведеться повернутися додому, а він на це не розраховував…

– Люба, але як же ж так? Я думав, що це чудова ідея!

– Артемчику, а я думала, що в мене чоловік є, з яким я будь-які труднощі подолати зможу, як мої батьки, а ти при перших проблемах мене повернути за непотрібністю вирішив…

– Що робити будемо?

– Особисто я йду збирати речі, і тобі раджу зайнятися тим же, любий мій. Тато приїде вже скоро, він у мене, якщо щось вирішив, то навряд чи передумає!

– Моя мама буде проти!

– А мене це не хвилює, любий мій…

Через годину по Інну приїхав батько, Артему на збори Ігор Петрович дав добу, нагадавши, що початковий внесок по кредиту був зроблений з його рахунку ще до того, як Інна вийшла заміж за Артема.

А це означає, що він до цієї квартири не має ніякого відношення…

А половину сплачених ними щомісячних платежів Інна поверне обов’язково, якщо суд так вирішить!

Артем думав усю ніч і вирішив, що буде краще, якщо він все ж таки влаштується на доставку піци, як і радила йому Інна.

Саме про це він повідомив по телефону дружині.

На його подив, та сказала, що їй все одно вже, що він робитиме, бо вона вирішила з ним розлучитися, і сподівається на те, що він не заперечуватиме.

– Але як же ж так, Інно? Я ж не про це говорив!

– А я говорю тобі про це, любий мій… Я раптом зрозуміла, що наша сім’я для тебе нічого не означає, раз ти так легко погодився мене батькам повернути…

– Тимчасово…

– Постійно, постійно, любий, бо з дитиною справді проблем стане ще більше.

Поговоривши з чоловіком, Інна пішла у суд і подала на розлучення, а заразом і на аліменти, поки на своє утримання, а потім ще й на дитину.

Ця новина Артема взагалі вразила, тому вже надвечір він переїхав з квартири і заперечувати розлучення не став.

З пологового Інну з сином зустрічали батьки.

Артем не вважав за потрібне до них приєднатися.