Щиро можу зараз зізнатися в тому, що я навіть не знаю, як би я ростила своїх двійнят без допомоги своєї рідної мами! Мама нас всіх просто врятувала в той період. Перший рік я взагалі не пам’ятаю, якщо чесно. Все було, як в тумані у мене від турбот та клопотів, а їх було так багато, що й словами не передати зовсім. При тому, що чоловік постійно швиденько з роботи додому лише й біг відразу до нас, допомагав, як міг, ми тільки встигали крутитися.

Мама моя тоді щодня до нас їздила, так добре було з нею, це для мене така велика підтримка була, вона завжди мені щось радила, заспокоювала, завдяки цьому я пройшла, напевно, найважчий період у своєму житті.

Мені її і шкода було, звичайно – спробуй, в 60 років їздити ось так туди-сюди щодня. Я неньці пропонувала час від часу – не приїжджай завтра, відпочинь, посидь дома, постійно наголошувала. Кажу своїй мамі, щоб вона вдома сиділа, а сама боюся – а раптом вона погодиться і просто не приїде до мене завтра?

Що я робити буду тоді без неї? Але матуся ні дня практично не пропустила, спасибі їй величезне. Дай їй Бог здоров’я! Я така вдячна їй, – не може нахвалитися своєю мамою моя нова знайома Наталка.

– Нічого собі, так твоя мама – просто справжній ангел, виходить, берегиня ваша! Кожен день, як я на роботу приходила. Молодець! Начебто шістдесят років ще не старість, звичайно, але з малюками сидіти вдома, тим більше двома, вже важкувато і це зрозуміло! А живе вона дуже далеко від вас?

– У тому й справа, що на іншому кінці міста моя мама живе, практично! Зате от свекруха – в сусідньому будинку проживає, просто поряд з нами. За перший рік була в гостях – не повіриш! – рівно аж 4 рази, якщо вважати виписку з дитям додому після народження. Про допомогу не йдеться зовсім з її сторони.

Прибігла мати чоловіка до нас, посміялася зі своїми онуками пару хвилин, принесла печиво і яблука і давай бігом тікати додому, пояснюючи, що у неї справи якісь там, або турбот багато не вирішених, яким їй раду потрібно дати саме сьогодні. У мами чоловіка позиція одна суттєва – я своїх дітей підняла на ноги, вивела в люди, більше нікому нічого не винна в цьому житті, батьки мають самі виховувати своїх дітей.

– Ну, слухай, свекруха – вона і є свекруха. Недарма ж кажуть, що онуки від дочки рідніше, ніж онуки від сина, адже це діти невістки. Як не гірко це усвідомлювати, але така правда життя.

– Звісно, я теж так думала – до тих пір, поки пів року тому зовиця не народила дитя, її рідна дочка. Все теж саме було, що й по відношенню до наших дітей. Дочка після народження з немовлям сидить постійно одна, ще й без чоловіка, а матуся в Німеччину полетіла з подругою на два тижні – відпочити, світ подивитися. Ось така бабуся у нас хороша, виходить! Їй ні мої діти, ні доччині, особливо, й не цікаві, людина дбає лише про себе, виходить.

– Ну що сказати. Дуже по-сучасному!

– У мене в голові таке не вкладається. Я ось думаю, хіба можна любити свою дитину, і не допомагати їй у такі непрості часи, тим паче, коли вона сама каже, що не справляється, що важко? Просто ось так відійти в сторону?

Я своїм дітям допомагатиму і грошима поділюся завжди, якби там не було, і з онуками сидіти не відмовлюся ніколи, сама пропонуватиму свою допомогу. Ніколи не скажу – це не мої проблеми, а ваші, вирішуйте їх самі. Просто свекруха, мабуть, не любить дітей своїх – ні сина, ні дочки. І ніколи не любила. Мабуть, так буває в житті.

Я навіть не знаю, що тут сказати. В молодості всі так говорять, що дітям допомагатимуть в усьому. А звідки тоді ті ж недобрі свекрухи беруться?

Джерело