Арина Костянтинівна збирала свої речі та гірко плакала. Не думала, що під старість її виставлять з квартири, і доведеться йти жити в гуртожиток.

Колись вона була щаслива, що син одружився з такою чудовою дівчиною.

Як шкода, що життя її не навчило: “М’яко стелить – жорстко спати”. Це було саме про Сніжану.

Кілька років тому.

– Мамо, ну що тобі варто?

– Владик, тобі не здається, що ти поспішаєш?

– Чому? Я вже давно все продумав. Ми ж дорослі люди й ти маєш мене зрозуміти.

– Сину, ти б не поспішав.

– Мамо, припини. Ну який я чоловік після цього?

Всі питання були у квартирі, а точніше у праві власності на неї.

Спочатку власником була Арина Костянтинівна. Свого часу ця квартира їй дісталася від матері.

А тепер Влад, як єдиний син та спадкоємець, просив переписати квартиру на нього.

Зрештою, який він чоловік, якщо у власності немає квартири? Одна машина і та вже стара.

Колимага, як називала її Сніжана. Але все ж таки краще, ніж їздити на громадському транспорті.

Арина Костянтинівна дуже не хотіла переписувати квартиру на сина. І справа була зовсім не в недовірі, а в тому, що всередині їй щось підказувало не робити цього.

Чуло її серце, що це буде величезною помилкою. Але Влад не здавався і продовжував стояти на своєму.

– Мамо, по суті нічого не зміниться. Ніхто тебе звідси не вижене.

– Я розумію, але до чого такий поспіх? Владе, ти єдиний спадкоємець і ця трикімнатна в будь-якому випадку дістанеться тобі.

– Мамо, ну, як ти не розумієш?

Тут він знову завів стару шарманку. Почав говорити про те, що він чоловік і повинен мати житлоплощу у власності. Інакше, як він дивитиметься у вічі Сніжані?

Незручно ж якось сказати, що доведеться жити у квартирі матері. Не зрозуміє вона його, а то й зовсім засміє.

У всіх його друзів є квартира у власності й навіть не одна. Ось і він так хоче.

– Добре, так тому й бути, але я щиро сподіваюся на твою розсудливість.

– Звичайно, матусю. Тим більше тобі подобається Сніжана і ви з нею відмінно порозумілися.

Сніжана Арині Костянтинівні справді подобалася. Однак чомусь усередині в неї було відчуття, що треба все одно з невісткою триматися обережно.

Але через якийсь час вона розслабилася. Сніжана й справді була дуже привітною дівчиною, по будинку допомагала, одним словом просто золото.

Відгуляли весілля, та стали жити усі разом.

А що? Квартира велика, місця всім вистачить. А Арина Костянтинівна і не заважала молодим. Чудово розуміла, що у них своє життя. Тому проводила більше часу у своїй кімнаті чи у сусідки.

Минуло пів року і в сина стало туго з роботою, тож треба було щось думати.

Підприємство, на якому раніше працював Влад, було ліквідовано і тепер він залишився без роботи. Треба було вирішувати, як далі жити.

Зарплата Сніжани залишала бажати кращого і вона ці гроші воліла витрачати на себе. А пенсія в Арини Костянтинівни не гумова. Тому було ухвалено непросте рішення – поїхати Владу працювати вахтовим методом.

Мати не хотіла відпускати сина, але робити щось треба було. Зрештою, не сидіти ж їм без грошей?
Змирившись, провела вона його в дорогу.

Спочатку зі Сніжаною жили вони дружно, але потім Арина Костянтинівна почала помічати щось дивне в її поведінці.

Наприклад, Сніжана дуже часто почала затримуватися нібито на роботі та приходити додому пізно. Звичайно ж, в Арини Костянтинівни почали з’являтися різні думки щодо цього.

– Сніжано, чому ти знову затрималася?

– На роботі завал.

– Зрозуміло, бережи себе і не переробляй так.

– Так, дякую за турботу. Я у душ і спати.

Останнім часом невістка стала навіть менш товариською. Навіть можна сказати, що потайливою.

Арина Костянтинівна була впевнена, що Сніжана щось приховує і навіть намагалася розповісти про це синові, але Влад відмовлявся їй вірити.

– Мамо, ти серіалів надивилася? Зав’язуй із цим.

– Я тобі точно говорю, що щось тут не так. Ти був би з нею обережний, синку.

– Все, не починай. Мені працювати час.

У результаті Влад матір не послухав, а вона ж мала рацію. У цьому Арина Костянтинівна особисто переконалася після того, як побачила, що Сніжана сидить у машині з якимось хлопцем.

У цей момент вона саме поверталася від подруги, яка мешкала у сусідньому під’їзді. Тож сховалася за рогом, щоб та її не побачила.

– Невже ця нахабниця собі коханця завела? Точно так і є. Сидять, цілуються. Зовсім уже сором втратила.

Коли вона зайшла додому, то Сніжана вже сиділа на кухні, як ні в чому не бувало.

– Давно прийшла, Сніжано? – Вирішила вона її перевірити.

– Та вже з годину. А де ви ходите? – запитала її дівчина.

– У подруги в гостях була.

– Ну, гаразд – знизала плечима Сніжана і продовжила пити чай.

Проте терпінню Арини Костянтинівни настав кінець, і вона вирішила все їй висловити.

– І не соромно тобі брехати мені, а чоловікові зраджувати?

– У сенсі? Ви про що?

– Ось, зараз навіть не прикидайся. Я бачила тебе в машині з цим твоїм “кавалером”.

– З яким ще кавалером? – сміялася їй в обличчя Сніжана.

– Досить ламати комедію. Я все розповім Владу.

Тут невістка вже зрозуміла, що відмовлятися зовсім марно. Однак замість того, щоб у всьому зізнатися і благати її пробачити, вона почала качати права.

– Добре, побачимо кому він з нас повірить.

– Та як ти смієш, нахабниця? А, ну, зібрала свої манаття і геть пішла з моєї квартири – закричала Арина Костянтинівна.

– Із вашої? Я так не думаю – посміхнулася Сніжана.

Тут Арина Костянтинівна згадала, що юридично вже не має до цієї квартири жодного стосунку. І зовсім неважливо, що прожила вона тут усе своє життя.

Тепер ця квартира належить її синові. Але ж він не вижене рідну матір на вулицю? Як вона помилилася.

– Мамо, тобі краще піти, – сказав Влад, коли приїхав.

– Що означає піти? Це я мушу йти?

– Так, я не хочу, щоб ти зруйнувала мій шлюб зі Сніжаною.

– Це я його руйную? Та вона тобі зраджує, синку!

– Навіть зараз ти налаштовуєш мене проти неї. Будь ласка, йди!

Арина Костянтинівна схопилася за голову і просто відмовлялася вірити своїм вухам.

– То куди ж я піду?

– Не знаю, мамо. Ти ж не маленька, щось вигадаєш. В заводський гуртожиток йди, туди всіх нужденних приймають.

Ось так на старості років Арину Костянтинівну вигнав син із рідної квартири, в якій вона прожила все своє життя. А казав: – Перепиши й житимемо як раніше.

Тільки зараз вона усвідомила, яку помилку зробила, і чому всередині було відчуття, що чинить вона не правильно.

Звичайно ж, умови у гуртожитку залишали бажати кращого. Контингент був абсолютно різним, але ніхто Арину Костянтинівну не ображав. Та й навряд чи хтось її сильніше може образити, аніж рідний син.

Через місяць вона побачилась із Владом. Він спочатку зателефонував, а потім прийшов до матері з винним виглядом і опустив очі.

– Вибач мені мамо, за все пробач. Я так винен перед тобою. Забери цю квартиру, тільки пробач мені – на його очах виступили сльози.

Він сам переконався, що Сніжана йому зраджує. Так, як і мати, він помітив щось дивне в її поведінці, але досі не хотів вірити в це.

А тут спеціально сказав, що їде у відрядження і впіймав її на зраді прямо в подружньому ліжку. Після такого, виставив її з квартири, й одразу подав на розлучення.

– Я досі не розумію, як міг повірити їй, а не тобі!

Звичайно ж, Арині Костянтинівні було досі боляче і прикро через його вчинок, але вона його вибачила. Все-таки, це її рідний та єдиний син.

Почали вони знову жити разом. Тільки тепер Влад зовсім на іншому наполягав, щоб ця квартира знову належала матері, від гріха подалі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.