– Мамо, вона просто знову маніпулює і привертає увагу, – мало не плакала Тася, вчепившись рукою в лікарняне простирадло. – Ти приїдеш, чи ні?

– Розумієш, Анжела знову на межі, вона дзвонила мені, – зітхнула Ніна Дмитрівна. – Ти пам’ятаєш, яку трагедію пережила твоя сестра? Ми не можемо цього ігнорувати!

– Мамо, це було десять років тому, – зітхнула Тася.

– І зараз, мені потрібна реальна допомога!

– Я намагатимусь заїхати до тебе цього тижня, – пообіцяла Ніна Дмитрівна. – Але, Тася, ти вже під наглядом лікарів. А Анжела зовсім одна, з дітьми, їй важче.

З дитинства Тася була впевнена в тому, що її старша сестра, рідна тільки по матері, просто хитра маніпуляторка. Звичайно, спочатку їхні дитячі сутички були просто кумедними.

Тим паче різниця між ними була не великою – три роки. Але коли обидві дівчинки підросли, старша сестра почала просто нахабно звалювати свої витівки на молодшу.

Це через неї Тася все дитинство сиділа без кишенькових грошей. Анжела тягала гроші з батьківського гаманця, і не забувала підкинути докази тої, кого підставляла.

– Мамо, це не я, – ридала Тася, – питай Анжелу.

– Я розумію, ти хочеш вигородити себе, але перекладати все на сестру підло, – обурювалася Ніна Дмитрівна.

– Мамо, я нічого не брала, – ридала Тася.

Але їй ніхто не вірив. А сестра ніби знущалася, їй приносило задоволення виходити сухою з води. До середньої школи Тасю всі вважали хуліганкою та брехухою, а Анжеліку – зразковою дочкою, та маминою гордістю.

Все змінилося, коли її сестра була в положенні у двадцять років невідомо від кого, та ще й із ганьбою вилетіла з інституту.

Удома сестра Тасі розіграла цілу сцену, звинувативши всіх довкола. Але Ніна Дмитрівна несподівано не купилася на хитрощі доньки. Вона була дуже сердита, і не збиралася спускати Анжелі її поведінку.

– Яка ганьба, – схопилася Ніна Дмитрівна за серце. – Від кого ти понесла, взагалі? Хто тато?

– Мамо, я не говоритиму, – обурилася Анжеліка. – Це моя особиста справа!

– Звичайно, але годувати зайвий рот тепер мені! – кричала Ніна Дмитрівна. – Та ще й безбатьківщину. Гірше ти просто не могла вчинити. Адже я думала, що це Тася – ганьба та покарання сім’ї.

– Подивимося, що буде, коли вона підросте, – хмикнула у відповідь старша дочка.

– Зваж, якщо не скажеш, хто батько, будуть проблеми, – попередила доньку Ніна Дмитрівна. – Я ще завтра в деканат з’їжджу, все дізнаюся точніше. Напевно, там багато чого розкажуть про твою поведінку.

Анжеліка лише похмуро посміхнулася, а потім вирушила в їхню із Тасею кімнату. Молодша сестра не була рада її поверненню. Втім, цього разу Анжеліка не шкодувала.

З усмішкою, дивлячись на двері, вона запила якусь пігулку водою і лягла спати. А на ранок у будинку вже почався переполох – Анжеліка втратила дитину. Зрозуміло, всю провину вона звалила на інших – цього разу на матір.

Минуло вже десять років, але нічого не змінилося. Ніна Дмитрівна, як і раніше, мучилася цим фактом. А Анжеліка не втомлювалася матері про це нагадувати.

І навіть, коли торік Тася купила матері путівку в санаторій, старша дочка зіпсувала тій увесь відпочинок, вимагаючи негайно повернутися.

– Я не впораюся сама, – зітхала вона в слухавку. – Накочують важкі спогади. Навіть не можу дивитися на дітей, відразу підходять погані думки. Адже нас могло бути четверо.

– Анжело, але ж минуло стільки років, – зітхнула Ніна Дмитрівна, яка щойно повернулася з басейну. – Настав час це пережити, і йти далі.

– Ну звичайно, інші матері на твоєму місці так ніколи б не вчинили, – продовжувала тиснути Анжеліка.

– Взагалі, на відпочинок, та відновлення в цій сім’ї, набагато більше гідна я. Але моїй пустоголовій сестриці про це подумати було слабко.

– Але ж путівку Тася подарувала мені на день народження, – зітхнула Ніна Дмитрівна.

– А могла б і про сестру подумати, – обурилася Анжеліка. – Просто Таська – егоїстка.

Ніна Дмитрівна вже наступного дня повернулася, забувши про відпочинок. Адже вона мала знову замолювати гріхи перед старшою дочкою.

Втім, це не завадило Анжелі за ці десять років двічі вийти заміж, та привести на світ божий трьох дітей. Зараз вона жила на аліменти.

І поводилася з матір’ю, як з особистою прислугою, незмінно нагадуючи їй про той випадок із втратою дитини.

Ось і сьогодні, коли Тася потрапила в лікарню, наївшись не свіжих суші в кафе, Анжеліка виявилася важливішою. Вона подивилася на телефон, і роздратовано набрала номер старшої сестри.

– Тобі обов’язково потрібно відвертати всю увагу на себе?

– А що таке? – посміхнулася Анжеліка. – Мамочка не сіла біля твоєї постелі? Який жаль, правда? Ось тільки в мене сьогодні побачення, тож нехай їде, і сидить з онуками.

– Тобі взагалі нормально живеться з такими принципами? – Поцікавилася Тася. – Ти навіть із втрати дитини зробила цирк. Хоча я взагалі не впевнена, що ти була при надії.

– Даремно сумніваєшся, – несподівано відверто сказала Анжеліка. – Ось тільки матуся наша і справді до втрати дитини не причетна. Я сама ухвалила таке рішення. Але їй про це знати зовсім не обов’язково. Зрозуміла?

– Значить, ти тоді не дарма пила якісь ліки, – згадала Тася. – Але навіщо тоді стільки років культивуєш у матері почуття провини?

– А що я, повинна була отримати від неї за виліт з інституту? Ну вже ні, – засміялася Анжеліка. – Усі повинні танцювати під мою дудку, шкода, з тобою ці номери вже не минають.

– Мені твоїх фокусів у дитинстві вистачило, – просто відповіла сестрі Тася.

Після цієї розмови їй стало дуже гидко і гірко. За два дні Тася виписалася з лікарні. Мама вмовила її деякий час пожити у батьківській квартирі, під наглядом.

На той час у Тасі вже було своє житло – два роки вона доглядала стареньку бабусю, маму батька, та паралельно навчалася в коледжі.

І бабуся подарувала внучці житло, сама вона пішла з життя минулого року. Вся рідня визнала, що це цілком справедливо. Звичайно, крім Анжеліки, та була не задоволена, адже у цьому житті інші отримали, хоч щось.

Але поки що Тася була надто слабка, щоб залишатися без нагляду. Тому вона влаштувалась зі зручністю в ліжку.

І попросила маму приготувати щось легке. Ніна Дмитрівна з радістю погодилася. Але потім знову пролунав дзвінок від старшої доньки. І жінка зазбиралася йти.

– Тасю, сама довариш супчик, – запропонувала вона, – Треба бігти. У Анжеліки знову щось трапилося, доведеться посидіти з дітьми.

– Мамо, а може, вистачить уже піддаватися на її маніпуляції? – Образилася Тася. – У тебе, взагалі-то, дві дочки, а не одна.

– Але я така винна, Анжеліка досі не оговталася, – зітхнула Ніна Дмитрівна.

– Вона просто знущається з тебе, – закричала Тася, а потім без сил упала на подушки. – Ти не розумієш, так?

– Народити трьох дітей, виходити заміж – ця давня травма Анжеліці щось не завадила! Та вона все дитинство тебе дурила, звалюючи свої витівки на мене!

– Ти не справедлива, – відмахнулась Ніна Дмитрівна. – Правильно Анжеліка каже, що ти їй заздриш.

– Було б чому, – відмахнулась Тася. – Гаразд, мамо, я зрозуміла, завтра поїду у свою квартиру, не буду без причин своєю присутністю тут нашу принцесу дратувати.

– До речі, про це, – раптом заговорила Ніна Дмитрівна. – Анжеліка вважає не справедливим, що бабуся свою квартиру  тобі подарувала.

– Їм з дітьми вона була б потрібніша! А ти можеш жити тут. Можливо, перепишеш квартиру на сестру, бо їй дорого обходиться оренда?

– Як цікаво, – посміхнулася Тася. – А нічого, що бабуся мені була рідна по батькові, тоді, як Анжеліці вона взагалі ніхто. У сестри своя рідня є. І я на її спадок не претендую!

– Але ж ми цілком могли б жити разом, – запропонувала Ніна Дмитрівна. – Адже Анжеліка і справді живе в орендованій.

– Хай переїжджає сюди, – зітхнула Тася. – Знаєш, мамо, я вважаю за краще далі хворіти у себе вдома.

– А як же суп? – Згадала Ніна Дмитрівна.

– Можеш доварити, та відвезти його коханій дочці, – відмахнулась Тася. – Я якось обійдуся, напевно Анжеліці суп потрібніший.

Вона справді зібралася і викликала таксі. Тася зрозуміла, що мати ніколи не почує її аргументів. Вона повністю перервала спілкування з Анжелікою.

Ніна Дмитрівна такого вчинку доньки не оцінила. Вона вважає, що Тася підло вчинила із сестрою. І все ще сподівається переконати молодшу дочку у тому, що та має виправити цю помилку.

А Тася вирішила, що на жодні маніпуляції “родичок” вона не піде. Прийшов час будувати своє особисте життя.

У неї є дах над головою, улюблена робота, молодість, гідний залицяльник, ну, а мати… Вона обрала свій шлях.

Силою, не будеш милою – на жаль, так буває. Ось тільки старість не за горами, тож побачимо, як старша донька склянку води піднесе…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.