Аня лежала на ліжку, їй було так поrано, все тіло трясло. Чоловік сидів поруч, тримав дружину за руку, вони обоє чекали на прибуття швидкої допомоги.

-Дорогий, я повинна тобі в чомусь зізнатися, — почала дружина.

-Не зараз, зараз зовсім не той час.

-Чому? Чому ти не хочеш мене слухати?

-Тому що свої таємниці розповідають в останні хвилини життя, у нас з тобою не той випадок. Зараз приїде швидка і все буде гаразд.

Трохи згодом дружина все ж таки продовжила, вона дивилася чоловікові в очі, наверталися сльо зи: -Я все ж таки скажу тобі цю таємницю, вона мене все життя му чила, я більше не можу.

Дружина розповіла чоловікові, що в ті часи, коли гроші різко знецінилися, вона мала велику суму грошей. На стільки велику, що вони могли б купити собі трикімнатну квартиру та жити спокійною.

Але вона не сказала, і тепер вони мешкають у маленькому будинку. Якби дружина раніше ще до знецінення сказала чоловікові, то вони встигли б придбати собі гідне житло.

-Ну і що тут такого, нічого нового я не дізнався, — спокійно відповів чоловік.

-Як це? Тобто ти й так знав, що я мала гроші?

-Так. Якось прийшов з роботи раніше за потрібне, а там ти з мамою розмовляла. Ось і я почув.

-Мені так соро мно, ти не уявляєш, я досі себе зви нувачую.

-Дарма. Це не ти вин на, що не розповіла.

Твоя мати тобі не дозволяла розповідати, тож звинувачуй її.

А ти не винна, я тебе розумію.

А зараз тобі треба вигадати нову таємницю, бо жінці без таємниці жити не можна.

Ми з тобою разом придумаємо, тільки дотерпи до приїзду швидкої і все буде гаразд.

КІНЕЦЬ.