— Думаєш, я повірю, що ти випадково викинула чек з магазину?

Знову купила щось непотрібне і тепер боїшся сказати?

Припини розкидатися моїми грошима! Ти живеш за мій рахунок, не працюєш — так що мусиш звітувати за кожну витрачену копійку!…

… Валентині нещодавно виповнилося 35 років. Ще десять років тому, до шлюбу, їй пророкували блискучу кар’єру адвоката.

Валя закінчила престижний університет і вже в 24 роки виграла свою першу справу.

З Дмитром вона познайомилася на весіллі у спільних друзів: він був другом нареченого, а Валентина — подругою нареченої.

До речі, букет нареченої дістався саме їй.

До власного весілля Валентина й не підозрювала, що її Діма відрізняється жорстким характером.

У період залицянь він ніколи не грубив дівчині, був ввічливим, ласкавим і турботливим.

Працював фінансовим аналітиком у великій фірмі, мав власне житло і автомобіль.

У Валентини теж була своя квартира. Правда, вона дісталася дівчині у спадок від батьків.

Весілля зіграли влітку. З дітьми Валентина хотіла почекати, але доля вирішила інакше.

У жовтні дівчина повідомила чоловікові, що вона при надії. Працювала тоді Валентина в приватній адвокатській конторі. Коли термін був 5 місяців, Дмитро наполіг на звільненні. Чоловік не хотів, щоб та на пізніх термінах ходила на роботу.

У подружжя народився хлопчик. Назвали сина Матвієм.

Дмитра після народження малюка підвищили. Валентина помітила, що, отримавши посаду фінансового директора, чоловік почав бути жадібнішим. Не ощадливим, а саме скупим.

Він почав самостійно планувати бюджет, підраховувати витрати на продукти, комунальні послуги і навіть жіночі дрібниці.

Купувати одяг тепер Валентина могла один раз на три місяці, і то, якщо річ злиняла або втратила форму після прання. Таку вже «на вихід» не одягнеш.

Велику побутову техніку купували рідко і тільки за необхідності.

Наприклад, чоловік вважав, що покупка посудомийної машини — зайва трата грошей. Тарілки, кружки і ложки можна ополоснути і руками.

Дмитро тепер відкладав кожну «вільну» копійку. Чоловік загорівся ідеєю придбання ще однієї квартири — нерухомість можна буде здавати і отримувати пасивний дохід.

Валентині було наказано приносити чеки з магазинів.

Дмитро вклеював їх у спеціальний зошит і раз на місяць виводив підсумкову суму витрат.

Добре, що хоч на дитині економити не доводилося. Валентина не могла пояснити, чому для сина Дмитро нічого не шкодував. Напевно, дуже любив дитину.

Маленький Матвій мав найкращі іграшки, одяг, ходив до престижного розвиваючого центру.

До чотирьох років малюк знав літери алфавіту, вмів складати, віднімати числа і активно вивчав англійську мову.

Свою квартиру Валентина після весілля, відразу ж, як переїхала до чоловіка, здала. Спочатку гроші від орендарів вона витрачала на себе, потім почала відкладати.

Тепер Дмитро вимагав від Валентини внести «заначку» на його банківський рахунок. Він хотів, так би мовити, «об’єднати капітали».

Нехай гроші від здачі нерухомості Валентини теж йдуть на добру справу — так швидше вийде зібрати на квартиру.

Жінка не розуміла, навіщо Дімі ще одна квартира, але чоловік наполегливо повторював, що зараз нерухомість — найкраща інвестиція. Що житло з кожним роком буде дорожчати.

І якщо раптом щось трапиться, можна буде продати квартиру і вирішити всі проблеми.

З кожним днем Валентині ставало все важче терпіти причіпки.

За сніданком Дмитро почав розмову з дружиною:

— Кохана, я давно обіцяв «проставитися» друзям з приводу нової посади. Давай, напевно, завтра запросимо до нас Олексія, Сергія та Антона. З сім’ями, звичайно.

Напиши мені список, що до столу потрібно купити, я сьогодні після роботи в магазин заїду.

— Добре, зараз напишу. Ти снідай, а то омлет охолоне.

— Не поспішай зі списком. Ретельно склади меню, все обміркуй. Потім скинь мені список у WhatsApp.

— Гаразд, домовилися. Відразу запитаю: страви готувати без вишуку?

— У якому сенсі?

— Який бюджет ти виділяєш на цю вечерю?

— Ну, хотілося б сильно не витрачатися. Ти напиши, а я там походжу, виберу. Треба ж не впасти в бруд обличчям перед друзями, а то скажуть, що у фінансового директора такої компанії на столі їжа дешева.

Валентина, як і обіцяла, до обіду надіслала чоловікові приблизний список продуктів.

А ввечері Дмитро подзвонив і накричав на неї:

— Валя, знову ти зі своїми королівськими закидонами! Скажи, навіщо тобі креветки?

— Їх потрібно додати в салат, Діма. У цезар. Ти ж сам хотів випендритися перед друзями.

Мені байдуже, я можу відварити вам магазинних пельменів і подати з майонезом.

— А ковбаси двох видів навіщо?

— Діма, одна — на салат, а друга — як закуска. Втім, якщо хочеш заощадити, пошукай готову нарізку. Там грам двісті вийде.

Дмитро ввечері привіз продукти і ще довго бурчав, що довелося витратити цілих 3000 гривень на одну вечерю.

Валентина ж мовчала, бо не хотіла провокувати чоловіка на скандал.

Жінка дуже старалася, щоб чоловікові і гостям сподобалися страви.

Навіть дружини колег Дмитра гідно оцінили кулінарні здібності Валі та стали просити рецепт пікантних яловичих реберець і соусу до них.

Гості залишилися задоволеними.

З кожним разом суми, які Дмитро видавав Валентині «на шпильки», ставали все меншими і меншими. І жінка вирішила готуватися до виходу на роботу.

Коли Матвію виповнилося п’ять років, Валентина попросила чоловіка найняти няню:

— Валь, а навіщо нам няня? Хіба ти не справляєшся з Матвієм? Син росте спокійним, вередує дуже рідко, тільки якщо хворіє. У їжі невибагливий. Ти хіба сильно втомлюєшся?

— Та справа не в цьому. Я хочу найближчим часом вийти на роботу. Боюся, що за декрет розгубила всі знання і навички.

Мені практика потрібна, розумієш? Я вже терміни професійні забувати почала!

— Не вигадуй дурниць. Я працюю, і цього достатньо. Ти хочеш, щоб з нашим сином проводила час чужа тітка? Матвій же маленький, він тебе швидко забуде!

— Діма, я ж не збираюся бути відсутньою вдома сім днів на тиждень і двадцять чотири години на добу.

Мені потрібно хоча б по дві години виїжджати, наприклад, після обіду.

— Ні, Валя. Я вважаю, що на роботу тобі виходити поки що рано. Давай так!

Нехай Матвію виповниться хоча б шість років, тоді він піде до школи, а ми повернемося до цієї розмови, добре?

— Ні, Діма. Я хочу сама заробляти. Хочу мати власні гроші, на які можу купувати собі все, що потрібно. А ти відкладай свої, збирай на квартиру.

— Я ж сказав, що на роботу ти не підеш ще мінімум рік, може, два роки. Крапка!

— Тоді гроші зі здачі СВОЄЇ квартири я буду залишати собі.

— Це твій внесок у наш спільний бюджет. Їх ми теж будемо відкладати, щоб ти на дурниці не витрачалася.

Розмовляти з Дмитром було марно. У Валентини з кожним днем міцніло бажання розлучитися, але піти від чоловіка-скупердяя поки не могла: роботи немає, утримувати себе і сина було б ні на що.

Потрібно було терміново виправляти ситуацію. Валентина хитрістю вирішила повернути собі орендні гроші і знову почати їх відкладати.

Насамперед жінка домовилася з квартирантами.

Вона попросила орендарів зателефонувати Дмитру і сказати, що вони виїжджають. Микола та Ірина жили в її квартирі вже 5 років, тому, не питаючи подробиць, з розумінням погодилися виконати прохання.

Можливо, молоді люди підозрювали про проблеми в родині орендодавця, адже гроші давно перераховувалися Дмитру, а не самій Валентині, як раніше.

Дмитро приїхав ввечері додому роздратований. Як же, з-під носа у нього спливали 12 тисяч гривень.

— Валентина, тобі квартиранти дзвонили?

— Ні, а що? Вони до тебе звертаються, ти ж сам їх попросив.

— Виїжджають вони, уявляєш! Добре, що вчора гроші за останній прожитий місяць перерахували. Ось, мінус 12 тисяч від щомісячного доходу.

— Нічого страшного, знайдемо інших орендарів.

— Я не можу вдень вирватися з роботи, тому, поки Матвій буде на заняттях у розвивальному центрі, з’їзди туди і перевір все.

— Добре, як скажеш.

— І ще сфотографуй кімнати. Потрібно терміново шукати нових квартирантів. Увечері складемо оголошення.

На такий крок Валентина пішла на свій страх і ризик. Дівчина знала, що довго обманювати Дмитра у неї не вийде.

У Валі в запасі було максимум два-три місяці — за цей час жінка сподівалася знайти роботу і зібрати гроші хоча б на перший час.

Після розлучення вони їй знадобляться.

Микола та Ірина теж скоро збиралися з’їжджати — сім’я купувала власне житло в рідному місті.

Кімнати Валентина сфотографувала. Дмитро вирішив підвищити ціну за оренду і в оголошенні вказав не 12 тисяч, а 17 тисяч гривень.

Звісно, охочих зняти цілком посередню квартиру з далеко не свіжим ремонтом не знайшлося. Дмитро думав, що нерухомість стоїть зачинена.

Його рішення тільки зміцнило бажання Валентини розлучитися з чоловіком-скнарою.

Прийшовши з магазину, Валя розібрала продукти і викинула чек разом з упаковками від крупи та цукерок.

Не побачивши чека на столі, Дмитро розлютився:

— Ану швидко дістала чек зі смітника, — чоловік вказав пальцем на сміттєве відро, — спеціально викинула, щоб приховати свою марнотратність? — його обличчя виглядало лякаюче.

Перебираючи руками очистки від овочів і чайні пакети, Валентина заплакала. Такого приниження вона не відчувала ще жодного разу.

Після цього випадку Валя вирішила діяти.

Спочатку жінка зателефонувала керівнику адвокатської контори, в якій працювала ще до заміжжя. Чоловік зрадів дзвінку.

Валентина попросила притримати для неї місце і пообіцяла через два-три місяці вийти на роботу.

Жінка створила на відомому сайті оголошення:

«Юридичні консультації онлайн. Допоможу скласти грамотну позовну заяву до суду, підкажу, як правильно оформити угоду. Без передоплати. Оплата за фактом виконаних робіт».

Перші два тижні клієнтів не було. Люди звикли особисто зустрічатися з фахівцем, для багатьох онлайн-формат був незручний.

Валентина ж надолужувала згаяне, читала спеціальну літературу, дивилася блоги практикуючих відомих адвокатів, в яких детально розбиралися цивільні та кримінальні справи.

Коли з’явився перший клієнт, жінка постаралася максимально детально відповісти на питання, що його цікавили.

Клієнт залишився задоволений і обіцяв рекомендувати фахівця всім друзям і знайомим.

«Сарафанне радіо» запрацювало і у Валентини збільшився потік клієнтів. За місяць їй вдалося заробити непогані гроші.

За три місяці людей, які бажають в’їхати в квартиру Валі, так і не знайшлося.

Дмитро почав говорити, що нерухомість потрібно продати, виручені від угоди гроші додати до його накопичень і купити велику квартиру в престижнішому районі.

Мовляв, її точно вдасться вигідно здати. Валентина зрозуміла, що потрібно прискорювати виконання задуманого плану.

Микола та Ірина звільняли квартиру через два дні. Валя з’їздила в банк, відкрила картку і перевела на неї всі свої зароблені гроші і «орендні» за свою квартиру.

Тепер її нічого біля Дмитра не тримало.

У день від’їзду, востаннє готуючи чоловікові сніданок, Валентина з невластивою для неї холодністю вимовила:

— Мені набридло з тобою жити. Я хочу розлучення.

Дмитро, який не очікував такого повороту, подавився яєчнею.

— Ти що несеш? Яке розлучення? Хто тобі його дасть?

— А хто мені може його не дати? Ти не забувай, хто я за фахом. Я піду до суду, і нас розлучать.

Навіть якщо тобі вдасться переконати суддю і випросити у неї час на примирення, на повторному засіданні я все одно вимагатиму розлучення.

І моє прохання задовольнять.

— Ах, ось як ти заговорила! Жити тобі зі мною набридло? Так іди, я тебе не тримаю. Матвія залишай, і йди.

— Та що ти! А більше тобі нічого не залишити? Син поїде зі мною. Я йому мати.

Ніяких залежностей я не маю, а власна квартира і робота є. Як думаєш, кому суд дитину залишить?

— Заздалегідь готувалася, значить! І коли ти встигла на роботу вийти?

— Артем Сергійович вже погодився взяти мене на роботу в свою контору. Квартира, як ти пам’ятаєш, вільна, і сьогодні ми з Матвієм туди переїжджаємо.

— Тільки спробуй забрати сина! Я відразу піду в поліцію і заявлю на тебе, що ти його викрала.

— Діма, ти взагалі розумієш, що говориш? Я мати Матвія, як я можу викрасти власну дитину? Адже я не позбавлена батьківських прав.

— У мене зараз немає часу на це. Почекай мене до вечора, тоді все обговоримо.

Дмитро повернувся додому і виявив порожню квартиру. Він пішов до Валентини, але двері йому не відчинили.

Їх розлучили на першому ж судовому засіданні — Дмитро не став заперечувати і погодився на розлучення.

Подачу заяви до суду на позбавлення Валентини батьківських прав він програв. Після цього добровільно погодився виплачувати аліменти.

Валя не перешкоджала спілкуванню сина з батьком. Тепер вона була абсолютно щаслива — більше ніхто не контролював і не принижував її.