— Будинок продавати треба, синку, — сказав дід Михайло Антону. — Ви до мене переїжджати не хочете, а мені самому важко… — Не можна старих людей з місця зривати, погано це, — сказала Катя чоловікові.

— Ти думаєш мені продавати батьківську хату хочеться? А що робити? Ми з тобою з ранку до вечора працюємо, щоб на квартиру заробити. На вихідні і те підробіток беремо.

Заберемо батька до себе, будинок продамо, сестрі її виділимо. А свою частку додамо до наших накопичень і купимо замість трикімнатної квартири чотирикімнатну. Буде у тата своя кімната, відповів Антон. — Справа не в кімнатах, старі, якщо їх зривати з місця, швидко слабшають, — наполягала дружина. Катя мала рацію.

Будинок продали, гроші поклали до банку, на ім’я батька, самого Михайла перевезли до міста, виділили диван у вітальні своєї, поки що, двокімнатної квартири. Не минуло й місяця, як дід захворів. Лежить на дивані, нічого йому не цікаво, навіть телевізор не дивиться. — Старість, що тут скажеш.

Проти цього я ліків не знаю, — сказав лікар, запрошений невісткою. Минув рік, старий, на постійне прохання сина і невістки, все ж таки раз на день, на півгодини, виходив з квартири, прогулювався околицями, але ні з ким знайомств не заводив, телевізор не дивився, нічого йому вже не було цікаво… — І коли ви збиралися мене сповістити, що продали будинок?! – обурена Ганна стояла перед родичем, руки в боки.

— Твоя робота, Антоне?! — Не шуми. Це я зажадав, – сказав Михайло. — А мені чомусь не сказали?! Рік минув, я дзвонила, розпитувала про тата, а ви мені нічого про будинок не сказали! — А що казати. Гроші у батька. Він вирішує, що з ними робити. Але ти звідки дізналася? – спитав Антон.

– Приїхала до села, а там новий господар. І так вдало приїхала, у нього якісь проблеми з’явилися, і він продавав будинок. Дешево. А ми зі Стасом давно збирали на будинок у селі, ось його назад і викупили.

Тату, збирайся, їдемо додому… — Тату, ти всі гроші за будинок віддай Ганні, їй вони більше знадобляться, — сказав Антон. Катя закивала на знак згоди… А дід Михайло ожив, повернувшись до рідного дому. Навіть двох онуків встиг виховати.

КІНЕЦЬ.