— Мамо, я квартиру купую, — сказав Антон.

– Де? Яку?- напружилася мати.

— Однокімнатну. У новобудовах біля вокзалу.

— Новобудови? Але ж там напевно ремонт необхідний?

— Немає необхідності. Квартира вже відремонтована. Хазяїн сам усе зробив. І гарну знижку мені робить.

— Чого це він такий щедрий? Ціни на нерухомість зростають.

— Сказав, що я йому сподобався.

— Мені треба подивитись. Будують зараз ахово.

— Мамо, ну що ти. Так, ти у нас заслужений будівельник. Я знаю. Але тато вже дивився та схвалив.

— Твій тато журналіст, а я, як ти сказав заслужений будівельник, — обра зилась мати.

— Гаразд, хочеш подивитися, приїжджай і дивися. Але тільки прошу тебе, мамо, давай без пошуку недоліків. Добре?

– Тоді навіщо мені їхати? Переїдеш, запросиш на новосілля, тоді й приїду. Через чотири місяці Антон зателефонував матері та попросив приїхати до нього.

— Тут шпалери почали відклеюватися, — сказав він. Ольга Захарівна відразу зібралася і поїхала.

— Щілини зовні. Це призведе не тільки до відклеювання шпалер, а й до протягу. Та й грибок піде.

— Але ж я перевіряв, — заперечив син.

– Ти перевіряв, коли купував. А тоді був червень місяць. Температура зовні та всередині однакова. А зараз листопад. На вулиці мінус один, а вдома плюс двадцять. От і виявляються недоробки. Мати ще довго оглядала квартиру. Знайшла безліч недоліків. — Антоша, необхідно позбутися цієї квартири.

— Але ж я тільки її купив.

— Тобі або продавати, або робити капітальний ремонт. Інакше ти все життя її ремонтуватимеш.

— Я ж не мільйонер, — насупився Антон. До травня місяця Антон мучився. Підрахував все, за допомогою матері, звісно. Нагромадив коштів, взяв кредит та затіяв капітальний ремонт. Контролювати якість робіт, звісно, попросив маму.

КІНЕЦЬ.