Світлана Семенівна, мама Томи, душі не чула в дочці. Все для неї, все для kоханої. Коли Тома вступила до університету та захотіла жити самостійно, то оселилася у гуртожитку. Але мама не залишала доньку без турботи. І їжу пакетами тягала, і гарні речі купувала, і грошима донечку постачала.

А в Тому одне на думці — хлопці та гулянки. Сусідка Томи, Ганна, була позбавлена материнської любові. Ні, мама її була жива та здо рова. І хоча жила в передмісті, жодного разу не відвідала дочку.

Ганна теж рідко відвідувала маму. А навіщо? За ради сухого «привіт»? Заради формальних питань та таких самих відповідей? Заради байдужого погляду мами? Ганна кілька разів намагалася поговорити з мамою до душі, але та не захотіла.

І ось бачачи, як Світлана Семенівна любить і дбає про доньку, і яку зневагу отримує у відповідь, Ганна не могла зрозуміти – чим жінка не догодила дочці.

І ось одного разу, коли мама Томи прийшла з повними сумками до дочки, а та, забравши гостинці, кілька хвилин поспілкувавшись за ради пристойності, виставила матір за двері, Ганна не стрималася. І висловила все, що думала про сусідку. Її гнівну нотацію чули у гуртожитку.

Того ж дня Тома, зібравши свої речі, переїхала з гуртожитку. Казали, що до своєго молодого чоловіка. З того часу Ганна не бачила Тому. І ось сьогодні, тридцятирічна, заміжня, мати двох дітей, успішна біз нес-вумен Ганна вийшла з машини та попрямувала до свого офісу.

Біля входу стояла якась жінка та nродавала лотерейні квитки. — Ваш успіх у мене в руках! — кричала вона, розмахуючи квитками. — Придбайте квиток, а з нею і свою удачу! Ганна встала, як укопана. Тільки по голосу вона дізналася в цій, неохайно одягненій, жінці красуню і модницю Тому.

— Тома?! Ти що тут робиш? — Підробляю. Коплю на весілля. У нареченого своя квартира, машина… — самозабутньо брехала kолишня сусідка. — Значить, у тебе все гаразд? — Запитала Ганна.

– Супер! Ти квиток куnуватимеш? Ганна дістала гаманець, витягла куnюру, заnлатила за квиток, витягла навмання і простягла Томі. – Це тобі мій подарунок на весілля. Розвернулась і пішла. «Доля тебе покарала, Томо. За твоє ставлення до мами», — думала вона, піднімаючись до свого офісу.

КІНЕЦЬ.