Чи пам’ятаєте Ви ранок у селі в дитинстві? Літо, ранок пахне свіжовикошеною травою… Бабуся насмажила пухких  млинців і зварила какао…Що ще треба дитині для щастя?

Мене звати Андрій. Мені 40 років, але досі пам’ятаю щасливі дні, проведені в селі у бабусі та дідуся. Мої батьки одружились рано, потім  народився я. Тому мене виховували дідусь та бабуся  по маминій лінії, мама  продовжувала навчання, а тато  працював на заводі.

Батькам важко було, вони орендували у місті житло, працювали багато, щоб стати на ноги.А дідусь з бабусею мене виховували – так підтримували свою доньку та зятя.

На батьків я зла не тримав, так треба було…Бабуся у мене була добра та чесна. Вчила мене вести господарство. У 7 років перед школою я вже міг дати собі раду. Посмажити яйце, попрасувати сорочку та штани й поприбирати  у своїй кімнаті.

З дідусем я теж проводив багато часу…Він в мене був суворий, але справедливий.Він  часто розповідав мені про  своє дитинство. Я з ним на риболовлю ходив і до лісу по гриби. Дідусь вчив мене косити траву та рубати дрова. Коли мені виповнилось 7 років, батьки забрали мене до міста. Там я мав йти у 1 клас. А на вихідні і канікули я їздив до бабусі з дідусем.

Цілісіньке літо я проводив у селі. Пам’ятаю, що коли мені було  10 років  років, ми з друзями  побачили у магазині великого іграшкового робота. На той час іграшка була дорога, але така бажана.  Я так його хотів. Кишенькових грошей мені б не вистачило, тому я прийшов до бабусі Орисі попросити, щоб вона купила мені того робота. Вона у мене добра була… Та нашу розмову почув дід Улас. Він покликав мене до себе. Я змушений був про все йому розповісти.

Дідусь посміхнувся хитро  й сказав:

Андрію, я дам тобі гроші на того іграшкового робота, але за умови, якщо ти поскладаєш дрова в сараї. Напоєш теля і даси курам їсти.

Дров було багато. Вони хоч і були тоненькими та легкими для мене, та спричинили мені багато незручностей. Спочатку я занозу загнав. Потім перечепився через поліно.  Я так втомився, що вже не хотів того робота. А на мене ще чекала голодна худоба й птиця.

Нарешті я виконав усі завдання, які дав мені дідусь. Вони мене похвалили й дали гроші на робота.

Я відразу побіг по нього  до магазину. Повернувся додому щасливим, веселим, але втомленим.

А дідусь покликав мене до себе і говорить:

– Цього робота  я тобі міг і просто так  купити. Але тоді б ти не ставився до нього так бережливо. Тепер ти знаєш, як важко заробляється кожна копійка, і будеш цю іграшку берегти. Так і сталось. Я цього робота дуже любив і глядів.

Я щиро вдячний дідусю за все, чого він  мене навчив у житті. Й дітей своїх теж вчу цінувати кожну копійку, свою та чужу працю.

КІНЕЦЬ.