Ольга звично прибирала кухню. День почався спокійно, але вона знала: візит свекрухи Людмили Петрівни – лише питання часу.

Людмила Петрівна завжди заходила несподівано, руйнуючи плани, але Оля давно навчилася підлаштовуватися.

У перші місяці після весілля втручання свекрухи здавалися нешкідливими.

– Солі додавай в суп трохи більше, Андрій так любить, – говорила вона з посмішкою.

Або:

– Ось так зручніше складати білизну, я сама так завжди робила.

Ольга кивала, погоджувалася, хоча іноді хотілося заперечити.

З роками ці дрібниці перетворилися на щоденні вказівки.

Людмила Петрівна легко заходила в будинок, починала перевіряти все підряд. Від їжі в холодильнику до розстановки меблів.

І ось знову пролунав дзвінок у двері.

– Оля, я вирішила зайти! – заявила Людмила Петрівна, навіть не переступивши поріг.

Ольга тепло привітала свекруху:

– Доброго ранку, Людмила Петрівна.

Свекруха увійшла, оглянула передпокій і відразу попрямувала на кухню.

– Ну що, обід готовий?

– Так, суп на плиті, – відповіла Ольга.

– Андрій же любить борщ. Чому не борщ? – запитала Людмила Петрівна, заглянувши в каструлю.

Ольга зітхнула, намагаючись не показати роздратування.

– У нас ще залишилася вечеря з учорашнього дня, я вирішила зварити щось легке.

Свекруха незадоволено похитала головою.

– Оля, я розумію, ти стараєшся. Але чоловіка треба годувати так, щоб душа раділа.

Дівчина промовчала.

Ближче до вечора з’явився Дмитро, брат Андрія. Хлопець ввалився в квартиру, махнувши Ользі рукою.

– Привіт, сестричко! Що у нас смачного?

Без зайвих слів Ольга поставила на стіл миску супу.

– Смачного.

Оля намагалася не дивитися в бік Діми. Брат чоловіка поводився вільно. За вечерею Діма жартував, розповідав історії. Але Ольга майже не слухала.

Думки крутилися навколо того, як їх з Андрієм іпотечна квартира все більше перетворюється на гуртожиток.

– Ти щось сумна, Оля, – зауважив Дмитро, дивлячись на неї поверх чашки.

– Просто втомилася, – відповіла вона, прибираючи зі столу.

Андрій, який повернувся додому, звично підтримав брата.

– Діма, залишайся ночувати. Вже пізно.

Ольга подивилася на чоловіка. Незабаром, коли брат пішов у душ, Оля запитала:

– Серйозно?

– Та що тут такого? Це ж мій брат, – відповів Андрій, знизуючи плечима.

Ольга стримала слова, але дівчина бачила, що її думка давно перестала враховуватися.

Того ж вечора, прибравши квартиру, Ольга заварила чай і сіла за кухонний стіл.

Думки плуталися. Людмила Петрівна, Дмитро, Андрій… Все це стало для неї занадто важким тягарем.

На телефон прийшло повідомлення. Ольга відкрила повідомлення і побачила лист від нотаріуса. Заголовок відразу привернув увагу дівчини.

– Спадщина? – пробурмотіла дівчина.

У грудях змішалися тривога і здивування.

Ольга відкрила вкладення. Руки у дівчини тремтіли. Виявилося, бабуся залишила дівчині дві квартири в центрі міста. А вони не спілкувалися більше п’яти років!

Ольга сиділа на кухні і дивилася на екран телефону. Повідомлення від нотаріуса перевернуло все.

Як тепер зміниться їхнє з Андрієм життя? Що робити з квартирами? Дівчина намагалася розібратися у всьому.

Вранці Ольга вирушила до нотаріуса. Її зустріло просторе приміщення з сірими стінами і масивним столом.

Офіс виглядав одночасно затишно і тривожно. Чоловік за столом відкрив папку з документами.

– Ольго Сергіївно, ваш випадок досить рідкісний. Дві квартири в центрі міста! Вважайте, що вам дуже пощастило в житті.

Оля кивнула. Хоча серце забилося десь під горлом.

– Ваша бабуся заздалегідь підготувала документи. Право власності тільки у вас. Обидва об’єкти знаходяться в хорошому стані.

Ольга дивилася на папери. Літери розпливалися перед очима.

Коли з формальностями було покінчено, нотаріус запитав:

– Які плани щодо спадку?

Дівчина ненадовго замислилася.

– Думаю здавати в оренду. Це допоможе погасити іпотеку.

Чоловік посміхнувся.

– Прекрасне рішення. Звертайтеся, якщо знадобиться допомога.

Ольга вийшла з офісу. Ключі відтягували кишеню куртки.

Та полегшення незабаром змінилося тривогою. Як розповісти про все Андрію?

Увечері Ольга зустріла чоловіка біля дверей. Андрій майже відразу помітив дивний стан дружини.

– Щось сталося?

Андрій сів навпроти Олі. Кілька миттєвостей Ольга збиралася з силами. А потім сказала:

– Андрій, у мене важлива новина.

Чоловік насторожено подивився на дружину. Оля ж намагалася говорити спокійно.

– Бабуся залишила мені спадщину. Дві квартири в центрі міста.

Андрій завмер, а потім посміхнувся.

– Серйозно? Це чудова новина, Оля!

– Так. Я подумала, що здача в оренду буде найкращим варіантом. Це стане гарною підмогою з іпотекою.

Андрій кивнув, обійнявши дружину.

– Ти права. Це чудовий план.

Якийсь час все було спокійно. Андрій підтримував рішення дружини. І Ольга знала, що робить правильний вибір для їхнього майбутнього.

Однак мирне життя не могло тривати вічно.

Про спадщину дізналася Людмила Петрівна.

Сімейна вечеря почалася як завжди.

Свекруха, немов господиня дому, роздавала поради. Дмитро жартував, а Андрій мовчки їв. Ольга спостерігала за рідними. А в голові вже будувала плани на тиждень.

Раптово Людмила Петрівна голосно розсміялася. Свекруха задоволено подивилася на невістку:

– Ну що, Оленько, тепер у нас все буде добре!

Ольга напружилася. Дівчина не розуміла, до чого хилить свекруха. А її слова “у нас” врізалися в серце…

– Одну квартиру перепишеш на мене, іншу можеш на Діму. Адже у нас тепер все має бути спільним.

Ольга завмерла. Слова Людмили Петрівни прозвучали настільки несподівано, що дівчина не відразу їх зрозуміла і знайшла відповідь.

– Людмила Петрівна, – обережно почала вона, – але це ж моя спадщина. До чого тут ви?

Свекруха відмахнулася, немов від незначної деталі.

– Та годі тобі, Оля. Ми ж так, тільки на папері. У мене просто ніколи не було своєї квартири, а Дімі важко. Ти ж розумієш, це для загального блага.

Ольга повернула голову до чоловіка, сподіваючись на підтримку.

– Андрій, ти згоден з такою дивною ідеєю?

Чоловік мовчав, опустивши погляд, але через кілька секунд вичавив:

– Мама права, Оля. Так наш шлюб буде міцнішим. У мами і брата буде своє житло, вони будуть вдячні. Та ти все рівно залишишся господинею обох квартир. Адже це не складно влаштувати?Ці слова стали останньою краплею. Гнів, який Ольга роками стримувала, вирвався назовню.

Вона встала з-за столу, дивлячись прямо на Людмилу Петрівну.

– Спадщина – не спільне майно! І ні на кого я квартири переписувати не буду!

Свекруха різко встала, перекинувши стілець. Жінка не очікувала різких слів від зазвичай покірної невістки.

– Та як ти смієш так розмовляти зі мною?! – закричала вона. – Ти думаєш, це нормально? Ми твоя єдина опора! Ти зобов’язана піклуватися про нас так само, як і ми з Дімою про тебе!

Ольга стояла прямо, не відводячи погляду від розлюченої жінки.

– Людмила Петрівна, я не зобов’язана нічого такого робити. Занадто довго дозволяла вам розпоряджатися своїм життям. І, думаю, це закінчиться сьогодні!

Андрій спробував заспокоїти матір.

– Мамо, зачекай. Давай спокійно поговоримо. Оля, ти ж розумієш, що якщо ми розподілимо квартири, то тільки зміцнимо родину.

У мами буде своє житло, Діма нарешті почне жити окремо. Всі залишаться в плюсі!

Ольга обернулася до чоловіка. Всередині все вирувало.

– Андрію, ти серйозно? Ти вважаєш, що я повинна відмовитися від того, що залишила мені бабуся, заради вашого зручного життя? Всі будуть в плюсі?

Андрій підняв руки в примирливому жесті.

– Я просто хочу, щоб усім було добре.

– Всім, крім мене! Все, досить! Більше ніяких маніпуляцій.

Ольга різко попрямувала до спальні. За спиною пролунали поспішні кроки – Людмила Петрівна кинулася слідом.

У спальні Ольга почала діставати валізу з шафи. Але свекруха схопила її за руку.

– Що ти задумала? Хочеш зруйнувати шлюб? Ти ж розумієш, що без Андрія пропадеш! Подумай про майбутнє!

Однак у Людмили Петрівни тремтів голос. Ольга м’яко вивільнила руку і подивилася на свекруху.

– Я думаю про майбутнє. Своє. Ніхто більше не зруйнує моє життя.

Дівчина мовчки продовжила збирати речі. Андрій стояв у дверях спальні з опущеною головою. Чоловік не промовив ні слова, поки Ольга застібала валізу.

Людмила Петрівна спробувала зупинити невістку ще раз. Але Оля тільки похитала головою.

Вже біля дверей чоловік наважився випалити:

– Оля, зачекай! Ми можемо все виправити. Це просто непорозуміння.

Ольга втомлено повернулася до чоловіка:

– Ні, Андрій. Це не непорозуміння. Це кінець.

Ольга пішла, зачинивши за собою двері. Дівчина стискала в руках ключі від квартир.

Вже за годину вона освоювалася в бабусиній двокімнатній квартирі. Вперше за довгі роки Ольга відчула дивне полегшення. Біль і розчарування не зникли. Але дихати стало легше.

Через тиждень Ольга подала на розлучення. Процес виявився непростим. Людмила Петрівна і Дмитро вимагали «справедливості».

Вони мріяли отримати квартири Олі. Але закон виявився на боці дівчини. Спадкові квартири залишилися за Ольгою. Хоча Андрій кілька разів намагався оскаржити рішення суду.

Єдине, що ділилося, – спільний банківський рахунок і іпотечна квартира. Та й з неї було отримано не так багато. Подружжя виплатило лише невелику частину кредиту.

На останньому судовому засіданні Людмила Петрівна не стримувалася.

Свекруха в усьому звинувачувала Олю. Мовляв, дівчина зруйнувала сім’ю. Вкрала їхнє щастя. Дмитро кивав і періодично підтакував.

Ольга слухала ці слова мовчки. Дівчина була впевнена, що переможе. Суд був на боці Ольги.

І дівчина спокійно покинула зал і пішла додому.

Ольга сіла на диван і оглянула кімнату. Нова квартира дарувала відчуття захищеності.

Все стало на свої місця. Тиша, яка раніше лякала, тепер приносила спокій. Більше не потрібно було догоджати чужим вимогам або виправдовуватися за свої рішення.

Оля дістала телефон і відкрила список справ. Першим пунктом значилася здача квартир в оренду.

Плани змінилися. Здаватиметься тільки одна квартира. Оля посміхнулася. Тепер за неї ніхто нічого не вирішував.

Вона давно не відчувала себе такою сильною. Більше нічого не обтяжувало.

Ольга знала, що впорається з будь-якими труднощами. Розлучення подарувало не тільки відчуття свободи.

Перед Ольгою відчинилися двері в нове життя.