Я прокинулась зранечку, бо ще треба було спакувати речі в дорогу. Я навчаюсь в інституті й мешкаю в гуртожитку, але цих вихідних гостювала у батьків. Мама теж прокинулась і вже поралась на кухні, готуючи мені контейнери з їжею.

Швидко зібравши усе необхідне, я побігла на автобусну зупинку, щоб не пропустити перший автобус, який відвезе мене до міста. Йдучи вулицею, відчувала вогкість та невеликий приморозок у повітрі. Це була середина листопада, тож зима вже на носі. Хотілось повернутись додому, закутатись у теплу ковдру й подрімати у затишній оселі. Але треба було йти..

Я дісталась до зупинки й застигла на місці. Там, на вкритій памороззю лавочці лежав хлопчик років семи. Ноги босі, закутався у якесь доросле пальто й тихенько дрімає.

Я не хотіла його налякати, але залишити там самого теж не могла. Хтозна-чому він там лежить. Таки наважилась його розбудити. Малий спросоння поглянув на мене та підвівся.

– Чому ти спиш на вулиці у такий холод?, – запитала я.

– Я вкритий, хіба не видно?,- відповів хлопчик.

– А де твої тато з мамою?

– Вони вдома. Але до них прийшли гості, а мені сказали десь погуляти, щоб не плутався під ногами.

Історія цього хлопчини схожа на інші, коли батьки зловживають алкоголем, а до дитини їм байдуже. Малий сказав, що його звати Андрій.

Я відвела його до себе додому, й залишила на батьків. Вони про нього подбають, нагодують та вмиють. Тим часом зателефонувала до поліції. Того дня я на пари так і не потрапила.

Андрія прилаштували у дитячий будинок. Я хвилювалась, що він опиратиметься, але хлопчик тішився, що нарешті ночуватиме у теплі, в ліжку, але не на холодній зупинці. Я запевнила, що провідуватиму його, як тільки матиму таку нагоду й буду привозити усе, що йому потрібно.

Мене дуже здивувало, що я нічого не зустрічала цього малого на нашій вулиці, хоча прожила тут усе життя. Потім з’ясувала, що вони із сім’ю переїхали сюди недавно. А будинок дістався їм у спадок. Сусіди постійно обговорюють їх п’яні бучі, просто я навчаюсь в іншому місті й до мене ще ці плітки не дійшли.

Виявляється, Андрій не єдина дитина у сім’ї. В нього є ще старші брати та сестра. Ті вже давно не мешкають з непутящими батьками, але про молодшого братика ніхто не потурбувався. Єдиною, хто не забував про нього була його старша сестра Ліза. Та спілкуються вони не часто.

На наступні вихідні я знову приїхала додому й одразу вирушила до дитячого будинку, накупивши всіляких смаколиків. Вже на місці я дізналась хорошу новину: Ліза візьме опікунство над Андрієм, а батька втратили усі права на опіку над дитиною. Ліза приїхала з-за кордону, як тільки знайомі розповіли про долю молодшого братика.

Я вірю, що у них все буде добре. Головне, що вони є одне в одного.

КІНЕЦЬ.