Перше kохання принесло таке розчарування, що Андрій боя вся довіряти людям. Адже коли ти довіряєш людині, а вона тобі зрад жує, важко вірити ще комусь.

Як можна говорити люблю, а за місяць виходити заміж за іншого. З Інною вони знайомі з дитинства, мешкали на одній вулиці. Зустрічатися почали ще коли вона закінчила дев’ятий клас, а Андрій одинадцятий.

У їхній парі було все чудово, так здавалося Андрію. Він бачив які стосунки були у його батьків, дбайливий тато і ласкава мама, і сам хотів створити таку саму родину.

Інна була дуже гарною дівчиною, вони часто уявляли своє життя разом, про те, як відсвяткують весілля, які у них будуть діти, як облаштовуватимуть своє житло.

Після закінчення одинадцятого класу Інна поїхала вчитися до столиці, Андрій уже навчався у Запоріжжі. Натомість почав працювати, адже хотів заробити грошей. Вони планували, що по закінченні навчання зіграють весілля. Але одного разу пролунав дзвінок від Інни.

— Андрію, вибач, ти дуже хороший і я не хочу тебе ображати, але я не вийду за тебе заміж. — Що ти таке кажеш? Якщо це жарт, то не кумедний. — Сказав тоді Андрій. — Ні, не жарт я виходжу заміж за іншого, а ти, сподіваюся, знайдеш собі гідну наречену.

Я щиро бажаю тобі бути щасливим. — Сказала Інна і поклала трубку, більше додзвонитися до неї він не зміг. У містечку Андрій дізнався, що місяць тому вона зіграла весілля зі своїм столичним нареченим. Тоді йому здавалося, що він ніколи не стане щасливим.

Але після шести років розлуки Андрій все ж таки зміг полюбити свою теперішню дружину Юлю. У них уже троє діток, він створив ту родину, про яку мріяв колись у юності. Про Інну Андрій уже й не згадував. У нього чудова родина, чудова дружина та діти. А люди з минулого не заслуговують на його увагу. Тим більше, той, хто колись уже зрадuв.