Андрій з Олегом вирішили допомогти своєму старому другу Борису. Той жив бідно, а здоровʼя мав слабе, тож вони скинулися йому грошима на процедури. Після того Борис подзвонив Андрію й Олегу, дуже дякував. Здавалося, що його життя налагоджується. Вони й зустрітись домовлялися. Андрій навіть Борису жіночку одну придивився, розлучену, Тоня звати! Хотів їх познайомити… Бо ж самітником друг живе, не можна так! Але все ніяк не виходило зустрітися… А через пару років прийшла несподівана новина. Бориса не стало… І тут і відкрилася вся правда – Борис був зовсім не тим, ким здавався! У його квартирі відкрили шафу й оторопіли від знайденого.

Друзі Олег, Андрій та Борис познайомилися ще у далекі вісімдесяті, коли разом навчалися у будівельному інституті.

Вони жили в гуртожитку в одній кімнаті, і тоді все в них було спільне.

Незважаючи на те, що вони були дуже різними, їх поєднувала молодість і віра у світле майбутнє.

Олег мріяв стати видатним інженером, Андрій – збудувати свій будинок і міцну родину.

А от Борис хотів все й одразу – і кар’єру, і гроші, і визнання, і красуню дружину!

Після закінчення інституту їхні шляхи розійшлися, хлопці поїхали кожен у своє місто, у рідні місця. Життя закрутило їх у своєму вирі.

І ось уже Олег став солідним Олегом Михайловичем, головним інженером.

Андрій же ж – досвідченим виконробом, Андрієм Івановичем, який вічно їздить з будівництва на будівництво.

Обоє завели сім’ї, у них підростали діти, були квартири й машини.

Не мільйонери звичайно, але живуть гідно і загалом щасливо, не гірше за інших.

Андрій і Олег час від часу зідзвонювалися і навіть кілька разів зустрічалися. То по роботі якось випадково зустрілися, то на вечорі зустрічі в інституті.

А ось про Бориса давно нічого не було чути…

Але потім випадково від спільних знайомих вони дізналися й про Бориса.

Про те, що він нібито бідує, живе дуже скромно, розлучений, із сином бачиться рідко.

Дізналися, що ще у Бориса щось зі здоровʼям, з ногами якась проблема. Йому треба робити процедури, але грошей на це немає.

Ось Борис і чекає на якусь допомогу, але ніяк не дочекається…

Олег з Андрієм звичайно здивувалися, важко було в це повірити.

Борис завжди був таким амбітним, таким цілеспрямованим, одягався завжди модно.

І раптом він опинився у такій ситуації?

Повірити неможливо… Хоча життя така штука, воно й не так може людину зігнути…

І друзі вирішили знайти свого друга і йому допомогти.

Знайшли швидко, дізналися, що він працює в якійсь конторі.

Борис і справді виглядав не дуже, видно життя його неабияк потріпало.

Раніше такий модник, а тепер на Борисі був старий одяг, і ще ця важка хода його старить.

Ніколи раніше не чули вони від «піжона» Бориса скарг. А тепер він скаржився на все підряд – і на дорожнечу продуктів, і на людську байдужість, і на проїзд, який подорожчав на автобусі.

Друзі дуже засмутилися. Після зустрічі з Борисом вони подумали, і вирішили разом скинутися давньому товаришеві на процедури.

Але так, щоб Борис не зміг відмовитися…

Вони дізналися його адресу, зараз це не складно і приїхали без попередження.

Набрали номер телефону Бориса.

– Агов, друже, здоров, ану-но визирни у віконце! Це ми, Олег та Андрій! Давай відкривай, зустрічай старих друзів!

Борис відкрив двері. Вигляд у нього був приголомшений.

Квартира його виявилася елітною, що здивувало друзів.

Але телевізор старий, пузатий, холодильник теж, та й диван облізлий.

А Борис, наче виправдовуючись, почав пояснювати, що це залишки колишньої розкоші, що дісталися йому ще до розлучення.

А все інше, що було, він віддав дружині й синові. Та й досі на сина платить, живе на копійки…

Слухати це було дуже сумно.

Борис друзям навіть нічого за зустріч не запропонував. Немає в нього та й холодильник майже порожній.

Вони посиділи, пригадала студентські роки, попили чай із пряниками.

А перед виходом Олег з Андрієм вручили Борисові товстий конверт із грошима на процедури зі словами:

– Борисе, не здумай відмовлятися, ми можемо тобі допомогти, а віддавати не треба. Головне здоров’я, його не купиш, але якщо можна поправити й жити нормально, то нічого не шкода!

Борис зніяковів, але взяв, а друзі ще більше розчулилися.

– Бери, бери, ми тебе потім ще й одружимо з хорошою жінкою! Одному ж мабуть сумно жити!

Не журись, Борисе, ти ж мужик!

Пам’ятаєш, як у гуртожитку ми жили в одній кімнатці? Картоплі насмажимо, кільку в томаті відкриємо і від пуза наїмося!

Мріяли, що всього досягнемо… Ну бувають невдачі і що тепер? Але ти лікуйся, братику, давай, лікуйся!

Друзі обійнялися, аж до сліз зворушилися, багато чого ще згадалося.

Після процедур Борис подзвонив Андрію й Олегу, дуже дякував.

Здавалося, життя налагоджується, зустрітись домовлялися.

Андрій навіть зі своєї бригади йому жінку одну придивився, розлучену, Тоня звати.

Хотів їх познайомити…

І якось все ніяк не виходило зустрітися.

А через кілька років від спільних друзів прийшла несподівано страшна новина.

Бориса не стало…

І ось тут і відкрилася всім правда

Борис був зовсім не тим, ким здавався…

У квартирі Бориса відкрили шафу й оторопіли від знайденого.

Там знайшли товсті пачки готівки, багато пачок…

Виявилося, що він робив якісь темні справи, мріяв про багатство, одружився за розрахунком, але щастя так і не знайшов.

Заздрив, збирав, шкодував гроші навіть на власне здоров’я.

Потім пішов з тієї роботи, боявся, що про все дізнаються, та й платити на сина багато йому було шкода.

І влаштувався в якусь конторку на копійчану зарплатню…

Олег з Андрієм сказати, що були вражені, то нічого не сказати.

Вони хотіли допомогти другові, а виявилося, що він жив у брехні й жадібності.

Він пішов у засвіти безмежно багатим, але самотнім і жебраком в душі…

Згадали Андрій і Олег свого бідного багатого товариша.

Згадали не тільки Бориса, а й ту юнацьку мрію, яка в нього так і не збулася.

Мрію про щастя, яке не купиш за гроші, про дружбу, яку не заміниш багатством, про життя, прожите ним виходить даремно, марно…

Потім вони довго сиділи мовчки і кожен думав про щось своє.

Андрій згадував, як Борис хвалився своїми планами, як обіцяв стати найуспішнішим із них трьох.

Олег згадував, як Борис завжди заздрив чужим успіхам, як його очі сяяли, побачивши дорогі машини і гарних жінок.

– Пам’ятаєш, як він казав, що гроші – це свобода? – тихо спитав Андрій, порушивши їхнє мовчання.

Олег кивнув.

– Звичайно пам’ятаю, а що толку? Він був слугою цих грошей, вони його й занапастили…

За вікном вирувало життя, а Бориса більше не було…

– Знаєш, Андрію, а ми ж з тобою напевно щасливі люди, хоч і не нажили мільйонів, – раптом сказав Олег.

Андрій усміхнувся.

– Ну так, і нам є що втрачати, окрім грошей…

Вони знову замовкли, кожен думаючи про своє.

Увечері Андрій зателефонував своїй дружині і сказав те, що чомусь давно не говорив… Що він її дуже любить!

А Олег приїхав додому, обійняв своїх донечок і пообіцяв, що завжди буде поряд.

Досить мотатися по будовах, він вже багато збудував за своє життя. Він поміняє роботу, бо ж дружина давно про це просила.

І всі свої заначки він на дружину і доньок витратить, бо ж життя таке коротке…

Треба жити тут і зараз, цінувати кожен момент і любити тих, хто поряд.

І тоді щастя не залишить тебе ніколи…