Всім гарний Микола. Дружину на роботу відвозить, прає, прасує, готує, майстер на всі руки, ремонт у будинку сам зробив. Навіть город і закочення сам робить. І все це на одній нозі.

Втратив другу, тож і не заробляє, вдома сидить. Натомість увесь будинок на ньому. Але раз на три місяці він іде у загул. І хай би один, так і сина, вчорашнього школяра з собою тягне.

— Краще я з Антошкою пити буду, ніж з ким потрапило. Багато разів намагався Андрій, його брат напоумити Михайла. Той начебто у всьому з ним погоджувався.

А потім знову зривався. Нарешті терпець Андрія урвався. У черговий запій брата та племінника він узяв Антона на руки, поклав у машину і відвіз до себе. У сусіднє село.

— Хоч хлопчику не дам у прірву скотитися, — сказав Андрій невістці Ксюші. Півроку Антошка не знав спокою, дядько то його до діла до якого прибудує, то штангу примусить тягати.

Племінник не дуже й чинив опір. Дядька з тіткою він дуже любив, намагався у всьому догодити. А за місяць взагалі перестав рватися додому. Андрій ні йому не дозволяв відвідувати батьків, ні братові з невісткою не дозволяв приїжджати до себе.

Антон із батьками спілкувався скайпом. Поступово племінник перетворився на чоловіка. Регулярна фізична праця та заняття зі штангою зміцнили йому м’язи. Виправили поставу.

Та й дядько став для нього взірцем. Захотів стати таким же успішним, поставив собі за мету, на міцні напої став дивитися з оrидою. Через півроку, коли син приїхав до батьків, його не впізнали.

Впевненість і сила так і йшли від нього. Влаштувався на роботу. Начальство оцінило його працьовитість та завзятість, і став зростати хлопець на посаді. Дівчата почали заглядатись на Антона.

Незабаром він познайомив батьків із Анею. А наступного дня привіз дівчину знайомить з дядьком та тіткою. — Це моя Ганна. А це мій другий батько і друга мати! — Як онуків ділитимемо? — жартував Андрій над Миколою на весіллі. Через рік Аня народила двох хлопчаків. — Як ділити, як ділити? – пригадав Микола жарт братові. – Два на два легко ділиться!

КІНЕЦЬ.