Андрій вийшов із батьківського будинку провітритися. Приїхали з дружиною та молодшим сином в село на день народження до батька. Старша дочка рік, як одружена, живе окремо.

В останні роки Андрій дивується сам собі:

– Чомусь село почало все більше тягнути до себе. Чи то міський шум і метушня набридають, чи ностальгія за рідними місцями, а може вже справа в старості? Хоча що це я, про старість. Мені всього сорок п’ять, і я так думаю, це найбільший розквіт мого життя. Ну й думки відвідують мене!

Вони з дружиною намагаються частіше приїжджати в село, благо не так далеко, дві години на машині, а раніше всі свята вони проводили з друзями. Андрій стоїть, спершись на хвіртку, і дивиться вслід парочці, що проходила повз тримаючись за руку. Їм, напевно, всього по п’ятнадцять, весело й безтурботно базікають, сміються. Вони мимоволі навіяли на нього спогади.

У центрі села стоїть клуб, там переважно тусується молодь, поряд кафе невелике. Коли Андрій проїжджає повз клуб до батьківського будинку, бачить постійне пожвавлення навіть вдень, а тим більше увечері.

Так було й тоді. Йому було років шістнадцять, літні канікули, вони щовечора з друзями зустрічалися біля клубу. Веселий був час і одного разу увійшли до клубу, танці вже набирали сили. Випадково чи ні, але його погляд одразу впав на дівчину, що стояла з подружками неподалік входу, вони голосно сміялися. Дівчина струнка з розпущеним волоссям у бардовій сукні з гарною брошкою, і широкий пояс підкреслював її тонку талію.

Андрій закохався з першого погляду, це він зрозумів, бо ноги його приросли до підлоги, він дивився заворожено на незнайомку і не наважувався підійти. Він хлопець спритний і сором’язливий його ніяк не назвати, але не зміг зробити кроку. Запитав у друга про дівчину:

– Михайле, а хто ця дівчина, чогось я її не бачив раніше?

– А це Яна, приїхала з Києва до моїх сусідів, їхня онука. Якщо хочеш познайомлю, бачу, що тобі сподобалася. Пішли.

Вони підійшли до дівчат познайомилися, Андрій хвилювався як ніколи, він і сам не розумів, що з ним відбувається. Цілий вечір танцювали, компанією йшли з клубу, і домовились усі разом зустрітися завтра на річці. З того часу і почалася їхня дружба. Андрій сільський хлопець, але якось вирізнявся гумором, начитаністю серед своїх однолітків, Яні з ним було цікаво.

Три тижні пролетіли швидко, і Яні треба було їхати, вона з батьками їде у відпустку на море. Андрій засумував без неї, навіть друзі над ним сміялися. Але нічого не вдієш. Полетів рік, і Яна знову приїхала на канікули, вона стала ще гарнішою. Місяць зустрічей у Андрія був незабутній.

Він закохався настільки, що вже й не міг уявити якусь іншу дівчину поряд. Хоч і розумів, що це юнацьке кохання, але воно було сильним. Яні теж Андрій подобався, причому дуже вона навіть мріяла в майбутньому за нього вийти заміж. Саме такого чоловіка доброго та симпатичного, сильного вона представляла у дівочих мріях. Але мрії мріями, а реальність – це реальність.

Вони закінчили школу, Андрій вступив до коледжу, а Яна навчалася в інституті у себев місті. Але на канікули приїжджала, і вже студентами гуляли сільськими вечорами. Андрій освідчився і сказав, що хоче з нею бути разом назавжди.

– Андрію, дай мені час подумати, ну хоча б до завтра.

– Звичайно, я чекатиму з нетерпінням завтрашнього вечора!

Андрій ледве дочекався наступного вечора, і зустрівшись, одразу запитав:

– Ну що ти скажеш?

– Ми з тобою, Андрію, маємо залишитися друзями. Мої рідні проти. А я не можу піти проти них.

Андрій засмутився, але переживав втратити Яну, сказав:

– Добре, нехай буде так, але ми з тобою все одно будемо спілкуватися? Здзвонюватися?

– Звісно, ми будемо друзями.

Андрій потім дізнався, що батьки Яни багаті, у її батька у Києві власний бізнес, і тому вони проти того, щоб їхня дочка вийшла заміж за якогось сільського хлопця. Суворо заборонили їй і думати про це. Спілкуватись, будь ласка, як друзі, і все.

– Сільський хлопець назавжди залишиться сільським, – так казав їй батько, а дочка не могла його не послухати.

Андрій, дізнавшись про ці слова, вирішив, що він досягне в житті успіху, він вже закінчував коледж і навіть працював у місті. З Яною періодично зідзвонювалися, і одного разу вона повідомила, що виходить заміж. Як не важко було Андрію, але він сказав:

– Бажаю тобі щастя, Яночко. Знай, що я про тебе завжди пам’ятаю.

Це вже потім при зустрічі зі своїм другом Михайлом Андрій дізнався, що з майбутнім чоловіком познайомив її старший брат. Він теж із родини бізнесмена, тож батько Яни був задоволений.

Андрій деякий час не хотів ні з ким зустрічатися, дуже був засмучений і розчарований, що його перше кохання не відбулося, він втратив її назавжди. Андрій відчував душею, коли Яні погано, і одного разу вночі прокинувся від тривоги. Він переживав відправити їй СМСку, бо вона мала чоловік, але тривога в душі була. І не дарма, Яна поверталася з батьком з роботи, того дня чоловік залишався в офісі допізна, і назустріч їм вискочила машина, батька не стало. Яна довго була в палаті. Знову він дізнався про це, через деякий час від свого друга Михайла.

Андрій нарешті зустрів дівчину Ольгу, яка допомогла забути Яну. Звичайно, назавжди неможливо забути перше кохання, але якось стерлися яскраві картинки з пам’яті, ні вони не зовсім пішли, трохи зблікли, але не зникли, просто залишилися десь далеко.

У нього почалося нове життя, але все-таки образа причаїлася, коли батько Яни сказав, що сільський хлопець назавжди залишиться сільським. Так, він розумів, що це так, але вирішив досягти у житті успіху і згодом відкрив свою майстерню з ремонту автотехніки. Важкий шлях його був до того, як почав отримувати пристойний прибуток.

Вже народилися донька та син, дружина допомагала у всьому, бухгалтер за освітою взяла все у свої руки, розвантажила чоловіка у цьому питанні. Андрій не міг натішитися, що доля йому подарувала гарну та розумну дружину Олю та дітлахів. Це було його святе у житті, це було його щастя. З ними він забував про все.

Хоч і щасливий Андрій, але в душі все одно є якийсь жаль, образа за те, що чужі люди вирішили його долю в молодості. Він не шкодує, життя його вдалося, у нього свій бізнес, який приносить гарний дохід, у нього дружина красуня та розумниця, діти радують.

Якось Андрій зустрів у селі старшого брата Яни, той приїжджав на прощання до свого дядька. Андрій якраз приїхав у суботу до батьків зі своєю родиною. Зустрівши Андрія, той сказав:

– Вибач, Андрію, не тримай образи на нас, особливо на моїх батьків. Ніхто ж не знає, що буде попереду. Яна не щаслива зі своїм чоловіком, я їх познайомив, батько наполяг. Михайло, друг твій розповів, що ти щасливий, що в тебе все гаразд, допомагаєш батькам. Прошу, не тримай на нас зла.

Андрій міцно потис йому руку:

– Та гаразд, чого там, справи давно минулих днів. Я дійсно щасливий, мабуть, Бог мене вивів на правильний шлях.

І тепер, дивлячись услід молодій парочці, йому хотілося гукнути їм:

– Бережіть своє кохання, бережіть одне одного.

Коли назад увійшов до будинку, міцно обійняв свою дружину та сина, подивившись у куточок, де в матері стоять ікони. Думкою подякував Богові, що його найпрекрасніші моменти у житті пов’язані з його улюбленою Ольгою та дітьми. А перше кохання нехай залишається лише у спогадах.