Світлана була з тих красунь, якими хочеться лише милуватися. Дивитися та захоплюватися. Андрій був молодший за неї на два роки. Вони росли на одному дворі.

У дитинстві різниця у два роки більш ніж відчутна. Час пролетів швидко і одного разу Андрій з жа хом дізнався, що його Світлана, його ангел, вийшла заміж. Якось, після дискотеки в їхньому селищному БК Андрій прокинувся у ліжку з Томою. Потім лишився ще на одну ніч, потім ще на тиждень.

Потім з’ясувалося, що Тома ваrітна. Пішли до РАГСу і розписалися. Прожили разом півроку. Андрій не виніс напористої та безкомпромісної вдачі Томи і втік до облцентру.

Приїхав лише на виписку з полоrового будинку, прийняв свою дочку, чесно взяв на себе зобов’язання щодо аліментів та повернувся до облцентру.

Приїжджав на свята. Привозив подарунки дочці. А з колишньою дружиною Томою стосунків не підтримував. Вдруге Андрій одружився за п’ять років. І знову не було між ними кохання. Ніхто не міг замінити Світлану в серці Андрія. З другою дружиною він розлу чився через десять років, коли дружина знайшла втіху на боці.

Якось, приїхавши до своїх батьків у відпустку, Андрій зіштовхнувся зі Світланою на ринку. Вона майже не змінилася. Так само манила, як магніт, до себе Андрія.

— Привіт, Світлана! А ти чому у чорному? — Привіт, Андрюша. Рада зустрічі. А в чорному, бо овдо віла вже півроку. — Ходімо, я тебе проведу… Світлана погодилася зустрітись з Андрієм у парку.

Щойно Андрій почав говорити про своє кохання, як жінка перебила його: — Андрюша, я все розумію. Трохи дивно, що ти наважився… — Світлана, я тебе люблю з дитинства! Кохав завжди! Люблю зараз! Тоді я втратив тебе через свою нерішучість! І не хочу втратити знову! Виходь за мене заміж!

— Андрюша, не квапи мене, будь ласка. Почекай трохи. – Скільки? — Сама не знаю. — Добре. Я чекатиму на тебе стільки, скільки треба. Але якщо з одруженням необхідно почекати, то в дружбі чекати не треба… Щовихідних він приїжджав до батьків. Із подарунками для Світлани. Одружилися вони за рік…

Вже багато років живуть у коханні та злагоді. Дітей та онуків, на своїх та чужих не ділять. Світлана часто дякує Богові за те, що хоч і відібрав у неї одного, але натомість дав іншого чоловіка. Люблячого та гідного. Якого вона знає змалку.

КІНЕЦЬ.