Андрій сидів на кухні, як раптом гримнули двері і на кухню забігла Світлана.

– Андрій, уявляєш! Мій брат знайшовся! Двоюрідний! Він, виявляється, у нашому місті живе! – радісно вигукнула Світлана, як тільки чоловік зайшов за поріг. – Ось що таке сила інтернету!

– Який брат? В тебе ж не було братів! – здивувався Андрій.

– Я теж так думала, – засміялася Світлана. – Але ж інтернет видає всі сімейні таємниці! Ось так, натиснувши клавіші, я знайшла Стаса.

– Ну і? Яким шляхом він тобі брат?

– Це батькової рідної сестри син. Я пам’ятала, що його молодша сестра вийшла заміж, і чоловік у неї такий був – з рідкісним та смішним прізвищем. Я шукала рідню, не знаходила, а сьогодні дивлюся – під тим самим прізвищем Стас. Стали з’ясовувати – може, родичі? І точно все сходиться! Він син тітки Ані, а отже, мій брат!

– Твій батько пішов із сім’ї, коли тобі було сім років! Що ти можеш пам’ятати?

– Ну так у сім років вже все усвідомлено розумієш та запам’ятовуєш!

– Ну добре! Запроси якось його до нас у гості. Скільки Стасу років?

– Та маленький зовсім! 24 роки, на п’ять років молодший за мене.

– Значить на 17 років молодший за мене. Ну добре, спільних тем ми можемо і не знайдемо, тому що різниця у віці велика, але приємно, що родич знайшовся.

– Так, значить, у суботу ми запрошуємо його до нас, так? – Усміхнулася Світлана.

– Давай у суботу! – погодився Андрій.

Чоловік взагалі багато в чому погоджувався з Світланою, аби їй було добре. Три роки тому він закохався у продавщицю свого магазину – яскраву красуню Світлану. Бажання пов’язати з нею життя було настільки велике, що він залишив сім’ю – дружину та сина, який зараз служить. Дружина переживала, а син перестав з ним спілкуватися. Але що вдієш – почуття були сильнішими. Одружився знову, переїхали в квартиру, що дісталася Андрію у спадок від батьків і почав він жити зі своєю молодою Світланою. Дітей поки не народили, але не поспіхом, все ще попереду. Андрій іноді ревнував Світлану, але начебто Світлана приводів не подавала. Це він такий дур_нь, весь час боявся, що її молодість та краса заведе дружину на криву доріжку. Мама Світлани не хотіла спілкуватися із зятем – він занадто старий для її доньки та покинув свою сім’ю. Вона навіть на весілля не приїхала.

У суботу прийшов Стас. Це був високий молодик, трохи худий, з сумними очима, обличчям як у дитини і дуже сором’язливий. Світлана накрила стіл як на свято: різні салати, нарізки, напої, десерт. Сіли поговорити, познайомитись.

– Стасе, розкажи мені докладніше про рідню. Про батька я знаю, а як тітонька Ганна? Хто в мене ще там у рідні? – Запитала Світлана.

– Все сумно! – відповів Стас. – Бабусі з дідусем вже немає, нещодавно не стало, батько нас покинув, а мама нездужує. Я ось і приїхав у місто заробити, мамі гроші висилатиму. Зараз поки що квартиру винаймаю.

-Ех, як шкода! – Зітхнула Світлана. – Одружуватися не збираєшся?

– Та кому я потрібний зі своїми проблемами? – сумно посміхнувся Стас. – Я просив свою дівчину поїхати зі мною або почекати мене, доки я гроші зароблю, а вона заміж вийшла. Загалом все погано.

– А де ти зараз працюєш? – Запитав Андрій.

– На фабриці. Фасую, сортую, гружу. Але гроші непогані, щоправда, праця важка. Хоча всі мамі треба відправляти.

– Як сумно! – Світлана на кілька секунд задумалася і раптом змінила тон. – Андрію, а правда ми зі Стасом чимось схожі?

Андрій придивився. Ну так, щось є: блакитні очі, русяве волосся.

– Та не старайтеся, нічого схожого не знайдете! Я копія мого негідника батька! Він мою маму покинув, тому вона так зараз нездужує.

Андрію стало соромно, адже він так само вчинив і зі своєю сім’єю, і син його, напевно, так само проклинає. Але тему вже змінили, говорили про майбутні плани на життя, але всі вони були не райдужними.

– Я свою дівчину не пробачу за те, що мене зрадила, – сказав Стас. – Більше жодній жінці вірити не буду.

Увечері, коли проводили Стаса, Світлана довго сумувала, лежачи в ліжку.

– Мені так шкода мого нещасного братика! Давай допоможемо йому?

З тих пір Світлана стала дбати про брата: допомагала йому трохи грошима, якщо Стас їх потребував, бігала до нього прибирати квартиру, тому що йому було ніколи, і, намагаючись повернути його до життя, водила в кіно і в кафе. «Пора їй дитину народжувати, – подумав Андрій. – Дуже дбає вона за братиком». Якось у Стаса закінчився термін оренди, і він місяць жив у сім’ї Андрія. Зате була хороша новина – його мамі успішно зробили опе_ацію, вона йде на поправку і передає Світлані з Андрієм великий привіт через Стаса. Коли Стасу підшукали іншу квартиру, Світлана продовжувала опікуватися молодшим братиком. Так минуло півроку.

Але одного разу на телефон Андрія зателефонувала тітка Катя, сестра мами Світлани.

– Андрію, привіт, я щось до Світлани не можу додзвонитися, трубку не бере. Їхала додому через ваше місто поїздом, з пересадкою, але запізнилася. Наступний поїзд лише вранці, чи можна у вас переночувати? Ми, на жаль, з вами не знайомі, але все ж таки рідня і я вас не соромлю, тільки переночу і на поїзд.

Андрій, звичайно, погодився. Приїхала тітка Катя, познайомились.

– Андрій, а де моя племінниця? На роботі?

– Вона не працює, я сім’ю забезпечую, бізнес у мене все ж таки. А Світлана в кіно зі Стасом пішла, тому й телефон відключила.

– З яким Стасом?

– А що, вона хіба вашій сестрі не розповідала? Вона ніби дзвонила мамі, говорила! Вона ж двоюрідного брата знайшла, він син рідної сестри її батька, Ганни.

– Якої Ганни? Іван був єдиним сином. Його тільки мати виховувала, навіть батька в Івана ніколи не було.

Андрій застиг на місці. У нього й на думці не було, що його так обманюють, він був упевнений, що Стас брат Світлани і жодної крапельки в цьому не сумнівався. Він гарячково почав аналізувати всі останні півроку в думках. Світлана йому зраджувала прямо під носом – то вона до Стаса, то Стас до них! Блін, який він ол_нь!

Андрій вибачився перед тіткою, запропонував їй розташовуватися і рвонув на адресу Стаса. Йому відкрив Стас в одних трусах, а Світлана спокійно сиділа на кухні і пила чай.

– Ой, а чого це ти сюди прискакав, – здивовано спитала Світлана. – Я вже збиралася додому, у кіно ми вже сходили.

– Там у нас твоя тітка Катя вдома сидить! – посміхнувшись, відповів Андрій. – Напевно, не варто пояснювати, що Стас тобі не брат, я все дізнався! То хто ж він?

Повисла пауза. Світлана обдумувала що сказати, але тут за Світлану відповів Стас:

– Звісно, ​​я не брат! Я її однокласник! І як ти повірив, що я на п’ять років молодший за неї? Навіть у паспорт подивитися не спромігся! Ну, може, зовнішність у мене така, дитяча. Я Світлану все життя любив! А вона рвонула в це місто і сказала, що заробити, а виявилося їй просто потрібний багатий чоловік. Знайшла тебе! Ти навіть сім’ю свою покинув, і я тобі чесно казав, що в мене мама так само страждала через батька! Те, що вона нездужала, і їй операцію робили – правда! І гроші я їй надсилав через це. А зі Світланою ми були коханці. Я вам обом помстився, а тепер котіться обоє – і ти, і твоя дружина. Ви мені набридли, я втомився.

– Стасе, ну ти ж казав, що любиш мене!

– Я ж тобі сказав, що не пробачу тебе за це! Я тобою скористався, хоч і любив колись! А зараз – пішла геть! Я навіть радий, що так вийшло!

Світлана бігла вулицею додому і вибачалася перед чоловіком, але була відправлена ​​першим же поїздом разом з тіткою Катериною. Андрій ніколи більше не бачив Стаса, але почуття ненависті в нього до нього не було – Стас мав рацію. Єдине, про що він шкодував, що через свою слабкість і дурість покинув першу дружину з сином. Але вони його вже точно не вибачать.