Андрій сидів за столиком біля вікна та мовчки пив каву. Їсти не хотілося. Та й нічого не хотілося після того, що він дізнався.

Андрій був одружений вже п’ять років. Жили вони з Юлею непогано. Характерами зійшлися, а дрібні сімейні негаразди списували на втому. Обидва працювали, заробляли на помешкання. Поки що жили в орендованій квартирі.

Юля говорила, і неодноразово, що час минає, а їй хотілося всього й одразу: щоб своя квартира, будинок повна чаша, а потім і поповнення сімейства. А поки вони економлять, накопичуючи на житло, ні про яку дитину не може бути й мови. Андрій не сперечався. Це її рішення, він дослухався.

Але останнім часом щось стало змінюватися. Юля була якась задумана, невесела. Якісь розмови по телефону при зачинених дверях. З ким, про що? На його запитання вона або мовчала, або відповідала, що подружка дзвонила чи мама. Він вірив.

Загалом, усе, як у всіх. Так би й тривало, якби не ця зустріч із їхнім колишнім одногрупником Романом. Вони не бачилися давно, а тут треба ж, він прийшов на роботу влаштовуватися в їхню контору. І, мабуть, сказав на співбесіді, що тут його друг працює, хоча друзями вони не були.

Шеф викликав Андрія до себе і почав розпитувати про Романа. Щось не сподобалося йому по дрібницях.

Андрій не став обманювати, сказав правду, що вчився Роман середньо, особливим розумом не блищав. Але диплом отримав, старанний. А чому не одружений, Андрій не знає. Напевно, не зустрів поки що своєї єдиної.

На цьому розмова закінчилася, шеф його відпустив. А в офісі його вже чекав Роман і попросив замовити слівце, не знаючи про розмову, що відбулася. Скажи, мовляв, ми друзі, і ти допоможеш мені швидко увійти в курс справи.

Андрій нічого обіцяти не став, пославшись на принциповість шефа, і Роман пішов, дуже засмучений. Наступного дня він дізнався, що Романові відмовили. Шеф не вважав його кандидатуру перспективною.

Найближчої суботи Андрій знову зустрів його, ніби випадково. Щосуботи він ходив у басейн, щоб тримати себе у формі, а на сусідній доріжці раптом він, Роман. Хоча раніше вони тут ніколи не зустрічалися.

Після тренування Роман покликав його у кафе, посидіти поспілкуватися. Зайшли в кафе, розмовляли.

– Дивно, що ми давно не зустрічалися. Хоча куди тобі. У нашу колишню студентську компанію. А даремно. Там багато цікавого можна почути.

– Наприклад? – Запитав Андрій без особливого інтересу.

– Ну, ти в курсі хоча б, що твоя Юля продовжує зустрічатися з Віктором? Чи ти заплющуєш на це очі? А може у вас вільне кохання? – раптом сказав Роман.

– Ну і що? До чого тут вільне кохання? Провчилися разом п’ять років. А те, що вона віддала перевагу мені…, – почав виправдовуватися Андрій, хоча в середині, щось неприємно ворухнулося.

– Не будь наївним, — зупинив його Роман. – Віктор не приховує, що вони коханці. Усі наші знають…

Андрій підвівся з-за столу, кинув на стіл гроші, і ні слова не говорячи, вийшов з кафе. Ні бачити, ні чути Романа йому більше не хотілося. Негідник і пліткар.

Але зерно сумніву і підозри все ж таки було кинуто в ґрунт його самолюбства. Юля справді змінилася останнім часом. А якщо це правда?

І цієї ж ночі дружина не прийшла додому ночувати. Зателефонувала, звичайно, сказала, що мама нездужає, і вона залишиться в неї. Перевіряти не поїхав, але передзвонив близько одинадцятої, Юля не відповіла. Тоді він набрав міський номер, теща сказала, що Юля у ванній кімнаті. А їй самій вже краще.

За півгодини від Юлі прийшло СМС, що вона вже лягає спати, завтра неділя, вона виспиться і приїде додому. І знову все пішло шкереберть у його голові. Правда це чи ні? Теща запросто могла прикрити доньку.

І наступного дня, коли дружина повернулася додому, він все ж таки вирішив поговорити з нею. Запитав, чи давно вона бачила Віктора, чи знає щось про нього.

Юля від розмови відмахнулася, але йому здалося, що зробила вона це якось неприродно, із зайвим пафосом.

– Знайшов, про кого казати! Все давно в минулому, я і не згадую про нього, – і без жодного переходу: – Обідати будемо чи спогадами юності прогодуємося?

Її поведінка Андрію не сподобалася. І зерно підозри стало проростати без його волі і всупереч здоровому глузду.

Він хотів ще щось запитати, але Юля не захотіла нічого слухати. І заявила, що не так мріяла провести вихідний. А якщо його зачепили застарілі ревнощі, то це його справа.

Андрій вийшова з дому, гучно закривши двері. І ось він сидить у цьому ресторанчику, сам до ладу не знаючи, що він тут робить взагалі. І хто він такий: чоловік, якому зраджує дружина чи чоловік, який повірив цьому негіднику Роману.

– Вибачте, можна скласти вам компанію? – почув він поряд із собою тихий голос.

До нього підійшла симпатична блондинка з келихомв руках і подивилася так, що він не наважився відмовити. Вона граціозно вмостилася навпроти і посміхнулася.

– Я одна і мені трохи сумно. Я тут у відрядженні, – почала вона розмову.

– Де тут, у ресторані? – єхидно сказав Андрій.

Але вона не образилася, навіть навпаки, як би оцінила його жарт і почала довго розповідати про бізнес, яким займається, про те, що доводиться їздити містами і селами, що зупинилася в готелі недалеко звідси.

Андрій був небагатослівний, відповідав на її чергові питання стримано, не вдаючись до подробиць. А в кінці розмови вона запросила його до себе.

Звали красуню Наталкою, так вона представилася принаймні. А запросила просто, щоб скоротати вечір удвох. Завтра вранці в неї літак.

– У мене є ігристе в холодильнику, – млосно сказала вона. – Ну як, ви не проти?

І в Андрія розігрався спортивний інтерес. «Вільне кохання», – закрутилося в голові.

У номері панувала напівтемрява, світилося лише настінне бра. Вони з цією Наталкою сиділи в кріслах один навпроти одного і розмовляли ні про що. Було й так ясно, до чого йдеться. На її очах він бачив, що вона чекає від нього якихось дій, на які він виявився не здатним.

Нарешті вона встала і зі словами: розташовуйся поки що, а я в душ, і покинула його. Зашуміла вода, тут Андрій згадав слова тещі «Юля у ванній», і чомусь саме ця обставина раптом сколихнула в ньому почуття неприязні до всього, що зараз відбувається.

Андрій швидко підвівся, вийшов із номера і зачинив за собою двері. Як же може бути людина неподобатися сама собі! Саме це він відчував, прямуючи нічною вулицею подалі від цього місця.

Прийшовши додому близько опівночі, він застав Юлю, що сидить за комп’ютером. Вона не стала розпитувати, де він був, а лише покликала Андрія:

– Іди, подивися. Я знайшла Віктора, яким ти так цікавився. Ось його сторінка у Фейсбуці. У Німеччині живе сім’я, діти. Полюбуйся, як влаштувався. А ось що пише.

Андрій підійшов до монітора, подивився на колишнього одногрупника і прочитав:

«Всім привіт! Наступного місяця збираюся відвідати наші краї. Може зберемося по старій пам’яті? Сто років не бачились. Усі, хто прочитає, організуйте якесь кафе! Чекаю на відповіді».

І нижче відписалися всі, хто був із ним уже у контакті. На превелику радість Романа у списку не спостерігалося.

– Ну що, ходімо на зустріч? – Запитала Юля.

Андрій обійняв дружину, вдихнув звичний запах ягід, що походить від її волосся і подумав: «Який же я не розумний! Як же я міг засумніватися… Юля, кохана, пробач мені». А вголос сказав:

– З тобою хоч на край світу.Ти ж знаєш.

– Ну і добре, – сказала Юля і повела чоловіка на кухню, де на них чекала вечеря на двох.

Джерело