Андрій сидів у вестибюлі лікарні і з нетерпінням чекав, коли вийде Юля.

Він приїхав на плановий огляд після тієї пригоди на дорозі, коли його ледве врятували. І головною своєю рятівницею він вважав медсестру Юлію.

Насправді Андрій був одружений і любив свою Катю та їхнього сина Ігоря, але…

Він завжди був неспокійним.

У вісімнадцять він вперше закохався в жінку старшу за нього. У Андрія вона була першою і він пам’ятав кожну секунду їхньої зустрічі.

Як вона дивилася на нього, ніжно гладила тоді ще його довге, хвилясте волосся.

Були й інші, мати завжди казала, що він, як і його батько, ще той колись був.

Але ту першу він пам’ятав завжди.

І раптом одного разу Андрій зустрів Катю.

Вона йшла в західних променях сонця, така ж як і сам Андрій. Мов його втілення в жіночому образі, половинка його «я», яку він завжди шукав.

Катя була молодша за нього, але Андрію здавалося, що вона мудріша за нього в багато разів. Здавалося, вона завжди знає, як правильно вчинити.

Катя працювала в пекарні і від неї завжди пахло свіжими булочками. Але всупереч усьому вона була худа.

– Візьми мене в чоловіки, я не можу без тебе! І он, ти така довга, де ти ще знайдеш собі чоловіка, який вищий за тебе? Погоджуйся, не пошкодуєш! – Андрій коли говорив це, свято вірив у свої слова.

Він хотів бути тільки з нею.

Андрій навіть замовлення на перевезення не став брати дальні, щоб не їхати надовго від своєї Каті.

Вона була смішна, її волосся пахло медом і сонцем. Він бачив своє відображення в її очах і здавалося йому більше нічого не треба.

Коли Катя народила Андрію сина, він відчув захоплення. Він брав багато замовлень, купив їй довгу шубу й сережки. Хотілося подарувати їй все, але він не знав, що їй ще хотілося.

А потім раптом… йому стало здаватися, що Катя вже не любить його так, як раніше.

– Жінкам що треба, знайти мужика, прив’язати дитиною і все життя тягнути з нього гроші, от і все, немає нікого кохання, – його напарник дядько Василь сказав трохи дурницю, але вона потрапила на благодатний ґрунт.

Андрію останнім часом теж здавалося, що Катя його не цінує, адже він так старається. Інша була б вдячна, а вона сприймає все як належне.

– Ось ось, моя теж така була, а потім хвостом вильнула, каже кращого знайшла, – під’юджував його дядько Василь. – Ти їй усі гроші не віддавай, а то без нічого залишишся! Собі приховай, а хочеш поступлюся тобі вигідним рейсом? Оплата подвійна, а в мене щось здоровʼя пустує, краще відлежатися.

Катя не хотіла його відпускати, а він розізлився.

– Не лізь у чоловічі справи, годі мною командувати!

І поїхав у той злощасний рейс…

Хлопці потім розповіли, що у їхньої вантажівки щось було з гальмами.

Дядько Василь того вечора гульбанив і не попередив, що був збій, а він не перевірив.

Коли на трасі з Андрієм сталася пригода, він дуже розізлився, невже це все? Далі він нічого не пам’ятав, а отямився вже в лікарні.

Катя з Ігорем приходили щодня, але Андрію здавалося, що це Катя у всьому винна. Адже він для неї старався, заради неї він і в цей рейс понаднормово поїхав.

– Так не важко? – медсестра Юлія ласкаво і спритно обробляла його.

Коли Андрій почав вставати, вона обіймала його за талію, підставляючи тонке плече, щоб він на нього спирався.

– Ну що, давай ще крок чи ти втомився? – її очі дивилися знизу вгору.

А він відчував пальцями руки кожен її рух під тонким білим халатиком…

Коли Катя забрала його додому, Андрій був дуже радий, він сумував і за нею, і за Ігорем. Катя його єдина, він її ніколи не покине, але…

Юлю він так і не зміг забути. І став заїжджати іноді у лікарню під приводом, що їде на плановий огляд.

Катя потім його розпитувала, тривожно дивлячись у вічі, наче боялася, що з ним щось не так.

– Серце кажуть, причину поки не знайшли, треба обстежитися, – відводячи очі брехав Андрій.

– Давай у платну сходимо, може там визначать? – Катя хвилювалася, а Андрію було соромно, раніше він їй не брехав і не зраджував, а тут.

І він почав потроху гульбанити, знову брехав, що навіть лікарі радили по трохи. А потім просто почав заглушувати голос совісті, який його зовсім заплутав…

– Чекаєш? – почув Андрій незнайомий голос і здригнувся, начебто поряд не було нікого.

Чоловік озирнувся і побілів. Він побачив, що поруч з ним на дивані сидить жінка похилого віку в білому халаті, лікарка напевно.

– Даремно ти так, у долі завжди буває розвилка. Звернеш і на чужому шляху опинишся. Ти не дружині, ти собі зрадив!

Вона так говорила, ніби щось знала про нього. Андрій глянув на годинник і відсунувся від цієї жінки подалі.

– На цьому шляху твоє серце не витримає і життя твоє закінчиться, тут не твоє, чуже, – вона з усмішкою дивилася на Андрія, на його реакцію.

– А з дружиною серце витримає працювати на неї все життя, га? – запитав Андрій.

Але жінка ніби не помітила його слів.

– Звичайно, твоя доля бути тільки з нею. Будинок треба збудувати і просто жити…

Андрій не дав їй договорити і розсміявся.

– Ну так, сина народити, дерево посадити, я це вже чув і син у мене є, і що?

– Якщо живий залишишся, у тебе буде дочка, копія ти. У багатьох так буває, здається, що втратив сенс життя, але це минеться. Ти збудуєш будинок і доживеш до глибокої старості зі своєю дружиною в повній гармонії з нею та собою. Тобі вирішувати…

Тут двері різко відчинилися і з них вискочила Юля.

– Зачекався? Ходімо, ти що зляканий?

Андрій озирнувся – літньої жінки в білому халаті вже поряд не було.

Погляд його впав на стіну, там у рамках висіли фотографії почесних працівників клініки. І раптом він побачив її, ту саму, яка сиділа з ним на дивані щойно!

Юля зловила його погляд, зрозуміла, на кого він дивиться.

– Це наша колишня заввідділення Ангеліна Михайлівна, її не стало минулого року, душевна була і як лікарка дуже знаюча. Ну, що йдемо?

Юля підійшла, він відчував її подих, але не міг відвести погляд від фотографії.

Як не стало торік? Адже вона з ним щойно розмовляла?

– Ходімо, Андрію, мені скоро треба буде йти до пацієнтів, ну що ти тут?

Але Андрій уже не відчував до неї нічого, ніби пелена з очей упала.

– Юлю, ти пробач, я зовсім забув, мені терміново треба, я домовився, – Андрій знову глянув на годинник, дивно, він показував той самий час, коли він розмовляв з тією літньою лікаркою!

– Бувай!

І він не озираючись швидко пішов коридором…

…Андрій Іванович сидів за комп’ютером на другому поверсі своєї дачі і писав чергову розповідь.

– Андрію, ти що забув? Ігор із дружиною і Єва зі своїм хлопцем уже скоро приїдуть, іди хоч переодягнися, сидиш у старих штанах і майці!

Катерина стояла перед ним, така ж струнка, вона трохи округлилася, але від цього була ще симпатичнішою.

Треба ж, він досі любить її, і волосся її пахне медом і сонцем. Що б із ним було, якби не вона? Тепер він точно знає, тільки поряд зі своєю жінкою чоловік може стати самим собою і бути щасливим.

– Слухай, ти мене не лякай, у тебе зараз обличчя таке, як після тієї пригоди. Хто б міг подумати, що ти замість того, щоб кермо крутити, писатимеш розповіді? Я досі в це не вірю і як ти їх пишеш? Вони всі як у житті!

– Та я й сам не знаю, – Андрій встав і обійняв дружину. – І справді піду переодягнуся, а то Єва буде сміятися, що тато став зовсім старий.

Ну хіба міг він розповісти Каті про ту дивну зустріч із тією літньою жінкою лікарем? Хтось у таке повірить.

Але він зробив правильний вибір і тепер справді щасливий, як вона й обіцяла.

Це був безцінний, останній дар його долі, і він його не прогаяв…

КІНЕЦЬ.