Андрій приїхав на роботу. Припаркував свій чорний джип, і попрямував до дверей офісу. – Доброго дня! – підійшов якийсь незнайомий хлопчина до Андрія. Чоловік зупинився і з цікавістю подивився на хлопчину. – Привіт. Ти що, на мене чекаєш? – сказав він. -Так. У мене до вас важлива справа. Особиста, – відповів хлопець. – Я тебе слухаю, – усміхнувся Андрій. Хлопчина розгубився, він не знав, як почати. Потім зібрався з думками і сказав: – Ви мій тато! Андрій здивовано округлив очі, не розуміючи, що відбувається

 

-Мамо, а ми вечеряти сьогодні будемо?

Алла підвела очі на сина.

-Звичайно, рідний. От тільки відпочину 5 хвилин, і відразу приготую що-небудь.

Іван кивнув і вийшов із кімнати. Йому було дуже шкода маму. Він знав, що на заводі тяжка робота. Що ніхто довго там не тримається, а ще погано платять. Все це Іван знав із розмов сусідок. Вони часто сиділи у дворі і обговорювали все, що тільки можна. А оскільки сиділи вони на лавочці якраз під вікном, то знав Іван вже багато.

Наприклад, зовсім недавно він дізнався, що Ніна, яка працює в магазині вчетверте зібралася заміж. Там було ще багато цікавого, в основному, в описі якостей Ніни, але Іван і половина слів не знав, якими її нагороджували сусідки.

Або трохи раніше він чув, що тато Миколки, його знайомого, можливо і не тато йому зовсім, бо мама ще тією була… Далі знову було незнайоме слово, яке Іван тут же забув.

Взагалі, хлопчик чудово знав, що підслуховувати погано, але він сподівався, що всезнаючі бабусі колись проллють світло і на його появу на світі. Вони з мамою завжди тут жили, і бабці теж, тож точно щось знали.

У мами Іван питав, але вона завжди уникала розмови. Казала, що його тата не стало, а родичів у нього не було. Іван чудово знав, що мама щось не домовляє, або зовсім обманює, але не наполягав. Розумів, з вигляду мами, що їй неприємна ця тема.

Алла працювала на фабриці, де робили усілякі гумові вироби. Робота була важка, але жінка не скаржилася. Хоч і обманювали їх у грошах, але виходило все одно більше, чим на іншій роботі. Та й знайти роботу в їхньому містечку було не так просто. Великі підприємства давно закрилися, тож працівників було набагато більше, ніж робочих місць.

Іван почув, як мама пройшла на кухню, і одразу пішов слідом.

-Мамо, давай я щось допоможу.

Алла посміхнулася.

-Мій хороший, на ось, роби бутерброди, а я швидко картоплі посмажу, і салат накришу.

Іван дуже любив ці миті. Вони з мамою вдвох щось роблять, розмовляють. Звичайно, йому вже 8 років, але він все-таки дуже сумував за мамою. Вона йшла, коли він ще спав, а поверталася, щоб тільки нагодувати його вечерею, щось поробити по хаті і заснути. Але він усе розумів, і не ображався.

-Мамо, а якщо нашого тата не стало, то нам же мають платити за нього гроші?

Алла впустила ложку на підлогу. Швидко підняла її і повернулася до нього.

-Звідки такі знання?

-Я чув, як бабці у дворі казали, що тітка Катя отримує багато грошей на Сашка, бо їхнього тата не стало. Щоправда, вони казали, що вона всі їх прогулює.

-А ти менше слухай цих бабусь!

Іван опустив голову, і Алла зітхнула. Присіла з ним поряд.

-Розумієш, Іване, твого тато не стало, навіть не підозрюючи, що ти взагалі збираєшся з’явитися. Ми з ним посварилися, і він поїхав. А потім… потім я не встигла йому сказати…

-Шкода. Тоді б тобі не довелося стільки працювати.

Алла посміхнулася і обійняла його.

-А давай сходимо з тобою у вихідні до парку?

-Мамо, правда?

-Ну, звісно, ​​правда.

Іван спочатку зрадів, але потім похитав головою.

-Ні, мамо, у тебе тоді зовсім не буде часу на відпочинок.

-Ніяких «ні». Ми ж не весь день, погуляємо, а потім відпочинемо.

Іван відразу після вечері пішов до себе в кімнату. Сьогодні вівторок. Він намалював на папірці три кружечки, подумав трохи, намалював четвертий і закреслив його. Нехай буде закреслений сьогодні. То якось краще.

Вранці його розбудили голоси. Літо стояло спекотне, і мама, перш ніж піти на роботу, відчиняла вікно в його кімнаті. Бабусі зазвичай збиралися пізніше, і Іван встигав виспатися. Він глянув на годинник, Іван давно вже розумів у годиннику. Та й взагалі, для своїх восьми він був дуже кмітливим, годинник показував всього 10. Він не любив рано прокидатися, тоді час до шостої вечора йшов дуже повільно. О шостій мама закінчувала працювати, і Іван починав її чекати.

-Аллу я сьогодні бачила. Змарніла, робота на фабриці, мабуть не цукор.

Тут же підключилася і друга бабуся:

-Так мало того, що робота, а спробуй проживи на одну зарплату! Хлопчик школяр, за квартиру платити треба. Тут тільки встигай працювати. А яка дівчина була гарна!

Іван тихо спустився з ліжка і підійшов до вікна. Він сів просто на підлогу, щоб його не було видно, загорнувся в ковдру та сидів.

-А сама винна! Потрібно було виходити заміж за нормального хлопця! Так ні! Погналася за багатим!

-Та ну, це він її обдурив. Начебто ж у них все добре було.

-Ой, не знаю, дівчата, але я пам’ятаю, що до неї його мати приходила. Сварилася тут на неї різними словами, а потім Алла і поїхала одразу, а повернулася вже з Іваном.

-Точно. Вона ж виїжджала. Значить, матінці його не до смаку припала!

-А Він де?

-Як де, він же зараз директор тієї самої фабрики, де Алла і працює!

-Як і навіть не допомагає їм?

-А чого йому допомагати? Він може і не знає, що вона там працює! Дуже директори вникають у те, хто їм гроші заробляє!

Іван сидів на підлозі і дивився перед собою широко відритими очима.

– Як же так? Мама, виходить, його обманювала? З його батьком все добре? Але це ж несправедливо! Так не має бути!

Іван чув, що бабусі ще про щось розмовляли, але головне, він почув, що вони називали його ім’я – Бондаренко Андрій.

Хлопчик рішуче підвівся. Він чоловік, хоч і маленький, тому має допомагати мамі вирішувати будь-які проблеми. А раптом мама й сама не знає, що його тато директор. Хоча, таке навряд чи можливо.

За годину він був готовий. Фабрика була дуже далеко від будинку. Іван вийшов із дому і попрямував у бік фабрики. Він усе пояснить цьому Андрію, і в них із мамою все налагодиться. Хлопчик влаштувався біля входу в адміністративну будівлю і почав чекати. Він і не сподівався, що в нього все вийде за день, але йому пощастило.

Перед будинком зупинилася гарна машина, і з неї вийшов молодий чоловік. Він ніс у руках якусь папку і одночасно переглядав папери в ній. Іван встав перед ним.

-Доброго дня! – діловито сказав Іван.

Чоловік зупинився і з цікавістю подивився на Івана.

-Привіт. Ти що, на мене чекаєш? – сказав він.

-Так. У мене до вас важлива справа. Особиста.

Чоловік широко посміхнувся.

-Ну, якщо важлива, то підемо до мене в кабінет.

Іван зиркнув на двері.

-А тут не можна?

-Ну, ні, друже … Важливі справи так не вирішуються. Чи ти переживаєш?

Іван підняв голову.

-Нічого я не переживаю!

Вони увійшли до будівлі, а потім і до кабінету. Чоловік сказав дівчині, яка зустріла їх:

-Мене ні для кого немає. В мене важлива зустріч.

Вона подивилася на Івана здивовано, але нічого не сказала.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩