Андрій зустрівся зі своїм одногрупником Василем випадково.

Він приїхав з відрядження, а Василь приїхав у місто зі свого села, щоб пройтися по магазинах. На вокзалі вони неочікувано й зустрілися.

Не бачилися вони років п’ять, але впізнали один одного одразу.

Зустріч була бурхливою, особливо з боку Василя. Він так зрадів колишньому товаришу, який тягнув його всі п’ять років, допомагаючи у навчанні, що тут же завів Андрія у найближче кафе посидіти й побалакати.

Андрій не відмовився. Він і їсти вже хотів та й додому не поспішав.

Раптом з’ясувалося, що Василь готується до весілля.

-Ось, по костюм приїхав і нареченій треба білі туфлі купити. Допоможеш мені, може? А то я в цих туфлях, та ще й у білих, не розуміюся.

Андрій посміхнувся і звісно ж погодився допомогти другу.

Вони добрі три години ходили по різних торгових центрах, але купили все, що потрібно і навіть гарні туфельки для Оксаночки.

Андрій посадив приятеля з покупками на таксі й відправив назад на вокзал, а сам поїхав додому. На прощання Василь з усією серйозністю запросив друга на парубоцьку вечірку в село, яка мала відбутися у вихідні.

Прийшовши додому, Андрій застав свою дівчину Христину роздратованою і незадоволеною. Її вигляд свідчив про поганий настрій.

Пішли питання: де ти був, чому не зателефонував після приїзду, навіщо йому знадобився цей сільський друг, з яким він провів пів дня і взагалі, вона вже втомилася від його вічної відсутності.

-Іноді складається таке враження, що тобі аби не вдома, особливо коли я тут. Хочеш, щоб я повернулася до себе, так і скажи! Я з радістю! – сказала обурено Христина.

-Христино, не нагнітай, будь ласка. Ну, зустрів я приятеля, допоміг йому вибрати речі для весілля. Це що погано?

-Ти не відповів на найголовніше запитання: хочеш, щоб я переїхала до себе?

І так завжди. Вони не були одружені, і це залишало певну прогалину у їхніх стосунках. Якщо щось піде не так, вони просто розійдуться без жодних зобов’язань.

І Христина постійно нагадувала йому про це. Десь щось, так зразу звучало все те ж саме питання: мені переїхати до себе?

Андрій пішов на кухню й зробив собі чай. Поїсти, як завжди, було нічого, окрім зеленого салату з помідорами та огірками. І то на дні салатника…

А ще мандарини і йогурт.

-Добре, що я поїв з Василем у кафе, а то від Христини спробуй дочекайся нормальної вечері, – подумав Андрій.

Навіщо він із нею живе? Це питання Андрій неодноразово ставив собі.

Познайомилися вони на світському прийомі. Вона була дочка якогось дуже великого начальника, і коли він побачив її, то, здавалося, що закохався.

Елегантна красуня, світська панночка, вона й сама задивлялася на нього, високого й представницького, та ще й молодого.

І ось тепер вони разом уже рік. Христина переїхала до Андрія зі своєї гарної і великої квартири на його прохання.

Роботою вона себе не обтяжувала, а ось салони краси, фітнеси й магазини були її пристрастю.

Жили вони непогано. Батько Христини схвалював їхні стосунки і більше того, навіть, говорив:

-Не поспішайте одружитися, молодята. Поживіть для себе, поїздіть по світу, насолодіться свободою, а потім уже років до тридцяти можна буде й розписатися і діток завести.

Говорячи це, він, звичайно ж, був упевнений, що Андрій від Христини нікуди не подінеться. Від їхніх стосунків залежало все його життя – і кар’єрне зростання, і хороші гроші, і престиж…

А Христина нехай придивиться до нього добре. Залишити його вона зможе будь-якої миті, якщо він не виправдає її надій та очікувань батька.

Але зараз, через рік, Андрій зрозумів, як він втомився від цих стосунків.

Він бачив щасливі очі Василя, який збирався одружитися зі своєю Оксаночкою, і свій тьмяний безрадісний погляд у дзеркалі. Хіба ж їх порівняти?..

Несподівано для себе він взяв невелику відпустку і найближчої п’ятниці вирішив поїхати до Василя на парубоцьку вечірку.

На вихідні Христина запланувала кілька заходів, розповіла йому і дала вказівки: підготувати гарний костюм, купити подарунок для чоловіка її подруги Ірини, і дати їй гроші на сукню.

Андрій з тугою вислухав усі ці зовсім не цікаві розпорядження, дав Христині банківську картку і раптом сказав, що він їде в село в п’ятницю вранці!

А повернеться в неділю ввечері…

Христини застигла від обурення й здивування!

Потім пішли знайомі вже слова про переїзд, про те, що вони давно вже не пара, що вона знайде, з ким провести ці дні, але за Андрієм уже зачинилися двері…

Василь зустрів приятеля з такою радістю наче він був його рідним братом і повернувся після довгої розлуки.

У великому будинку було багато чоловіків.

На столі стояло частування – домашні соління, варена картопелька з маслом і кропом у великій глиняній тарілці, домашня ковбаса, сало…

Атмосфера була дружня, всі веселилися, грала музика.

Хтось виходив на ґанок, подихати свіжим повітрям, хтось вів гучні розмови, а Василь все сидів і розповідав про свою Оксаночку.

-Яка ж вона гарна! Я такої дівчини в житті не зустрічав, – хвалився наречений.

За цими розмовами ніхто й не помітив, як рипнули вхідні двері і в хату зайшла вона, Оксанка.

Всі притихли і обернулися. Дівчина стояла в дверях з великою тарілкою в руках, у якій лежав свіжоспечений пиріг.

Андрій здивовано застиг, дивлячись на дівчину.
В одну мить, поки всі дружно загомоніли, Андрій підбіг до Оксани і взяв тарілку з її рук.

Вона одразу ж поспішила піти, сказавши Василеві, що пиріг – це їм до чаю, а Андрій вийшов слідом за нею.

Це було тендітна дівчина з косами кольору льону. Очі, як незабудки, пухнасті вії, ніжна шкіра та рум’янець на щоках.

І Андрій втратив спокій…

Наступного дня дівчину він не бачив. Вони з Василем і його товаришами ходили на рибалку на озеро, потім на пікнік у ліс. І весь цей час він думав тільки про неї…

Вечір суботи знову пройшов у гуляннях з друзями нареченого.

А в неділю Андрій не витримав і сказав до Василя:

-Познайом мене з Оксаною, га? А то на весілля прийду, а з нареченою не знайомий.

Друг повів його на сусідню вулицю до невеликого синього з білим будиночку.

Оксана була в дворі і поралася з квітами. Василь весело щось говорив, поцілував дівчину в щоку, познайомив наречену з другом і пішов у хату.

Вони залишилися вдвох. А коли вона підняла на нього свої очі, Андрій аж застиг…

І якби він міг взяти її на руки, посадити в машину і забрати на край світу, він би так і зробив.

А він просто підійшов до неї і сказав:

-Ви дуже гарна, Оксано.

Дівчина тільки усміхнулася у відповідь, але тут задзвонив його телефон. То була Христина.

Вона прямо йому заявила – якщо він сьогодні ввечері не піде з нею на день народження до чоловіка її подруги Ірини, то вони розлучаються.

Андрій вислухав її і раптом зрадів. Звісно, він не піде на цей день народження. Не встигне, та й не хоче…

Він вирішив залишитися тут, дочекатися весілля і помилуватися цією красою життя, цим щастям, яке дісталося Василеві, таким земним, таким справжнім. І вдихнути аромат цього чужого щастя…

А ще побути поруч із тією дівчиною, яка нарешті втілила у його свідомості образ справжньої дівочої краси та бездоганної жіночої чарівності.

Після цієї зустрічі він просто не зможе бути поряд з Христиною. І він щасливий, що вони нарешті розлучаться.

І він тепер точно знає, чого хоче від життя – знайти собі таку ж Оксаночку…