– Андрій, ти як заправив ліжко? Сто разів тобі казала, що покривало треба стелити квітами до вікна, а не навпаки! – обурено вигукувала дружина.

– Андрій, та хіба суп на середній полиці в холодильнику має стояти? Я його завжди на нижню ставлю, час запам’ятати! – знову Лариса була незадоволена.

– Андрій, ну що ти якийсь неуважний? Хіба це зрази? Це звичайні котлети, а я просила зрази купити! – критиці та обуренню не було меж…

***

Андрій та Лариса були одружені 35 років. Нажили все, чим можуть похвалитися пенсіонери: квартиру, дачу, машину. Могли дозволити собі поїздки на море щоліта. Тільки дітей не нажили. Лариса не змогла народити, а прийомних категорично не хотіла, як Андрій її не вмовляв. Він дуже любив дітей!

Дружина як була характером сварливою жінкою, так і залишилася. Чим старша, тим гірше. Постійно всім була незадоволена. Не так зробив, не туди пішов, не там поклав…

Андрій по молодості сподівався, що вдасться Ларисі завагітніти, народить вона, дивишся, і душа пом’якшиться, увага не на нього одного буде спрямована. Але не склалося… Так і прожив багато років із сварливою дружиною, змирився з її нестерпним характером.

Сам Андрій був добрим чоловіком і людиною. На роботі, де працював чималих 42 роки, колеги його поважали, начальники цінували. На пенсію проводили із почестями.

Вдома все було впорядковано. Золоті руки у Андрія! Від від справ не ухилявся, дружині у всьому допомагав, ні в чому не суперечив. Адаптувався до життя з нею.

Коли в юності зустрів свою Ларису, одразу закохався від її краси. І вона звернула увагу на статного чорнобрового хлопця. Сама не давала йому проходу.

Заради Лариси Андрій розлучився зі своїм першим коханням – скромною, спокійною сільською дівчиною і прожив багато років із буркотливою дружиною. Але, як кажуть, будь-якому терпінню приходить кінець…

***

– Андрій, це що за чемодан? Ти кудись збирався? – здивувалася Лариса, побачивши, як Андрій акуратними стопочками складає свій одяг у велику дорожню валізу.

Життя з дружиною навчило його робити все дбайливо та акуратно.

– Ларисо, йду я від тебе. Не можу більше, втомився! Хочу на старість років пожити спокійно – без докорів і причіпок! Набридло, годі! – твердо сказав Андрій здивованій дружині.

Лариса була не готова до такого вчинку від чоловіка. Він завжди тихий і лагідний, був не схожий на себе. Вона стояла і дивилася на нього здивованими очима, не знаючи, що сказати. Вона не вірила, що він може піти.

Але Андрій справді пішов! Та ще на розлучення подав.

***

В останні місяці чоловік все частіше і частіше згадував своє перше кохання – Ольгу. Вона молоденькою дівчинкою приїхала з села до їхнього міста, заочно вступила до технікуму і влаштувалася працювати на завод у той же цех, де працював Андрій.

Між ними швидко виникло кохання. Він тоді й одружитися з нею хотів. Але тут в бухгалтерію влаштувалася працювати Лариса – жвава, нахабна та гарна! На одному із заводських зборів помітила вона видного хлопця. А він, Андрій, не розуміючи, що з ним коється, пішов за нею.

А Оля швидко розрахувалася із заводу та поїхала до якогось міста. Таким чином шляхи їх розійшлися.

Приблизно рік тому Андрій отримав від неї листа. Прийшов він на адресу батьків, яких вже й не було. Але в батьківській квартирі жив молодший брат Андрія, він і передав йому листа.

Коли чоловік відкривав пухкий конверт, підписаний округлим, гарним почерком Ольги, у нього від хвилювання тремтіли руки.

Писало його перше кохання про те, як поживає, і де. Виїхала вона тому, що не могла бачити щастя її коханого з іншою. А після від’їзду дізналася, що вагітна, і вже у новому місті народила доньку. Заміж так і не вийшла, не склалося.

Мабуть, і зараз мовчала б, скільки вже років минуло… Тільки старість не за горами, докори сумління за своє мовчання стали хвилювати. Не мала вона права приховувати від Андрія, що має доньку, не мала права вирішувати за нього – бути йому батьком чи ні…

Та й дочка, Надія, як у дитячий садок почала ходити і бачити, що в інших дітлахів є татусі, почала матері ставити про нього запитання: де мій тато, чому в мене його немає. А як подорослішала, зовсім дістала розпитуваннями, не давала матері спокою. Писала Оля, що винна і перед дочкою – лишила її батька.

Хто знає, як би життя склалося, скажи вона Андрію, що вагітна від нього.

Андрій, читаючи ці рядки, ледве стримував емоції. Сльози мимоволі потекли з його очей. Треба ж! Стільки років мріяв про дитину, а виявляється, 35 років є батьком! Дочка в нього є, рідна його! Доросла вже, онуків народила. А він жив ці роки зі своєю Ларисою і нічого не знав.

На Ольгу образи він не тримав. Навпаки, себе звинувачував, що завдав їй свого часу багато переживань. Якби був вірний своїм почуттям, не піддався наполегливості Лариси, був би з Олею та їхньою донькою.

Що тепер говорити… І звинувачувати нема кого. Життя до заходу сонця пішло, потрібно використовувати цей час , хоч якось надолужити втрачені роки.

Через поштову скриньку брата почалося листування Андрія та Ольги. Потім до них приєдналася й донька Надія. Через півроку, приїхали вони в місто, де жив Андрій, щоб зустрітися з ним. Зняли на кілька днів номер у готелі.

Скільки під час зустрічі було сліз, обіймів, розмов і… прощення.

Надя покликала батька до себе в гості, а якщо забажає, то може залишитись жити в неї, місця всім вистачить!

Але як міг Андрій залишити Ларису? Адже немолоді, та й скільки років прожили! У Лариси крім чоловіка та племінників по брату нікого не було.

***

Але одного разу, після чергових причіпок дружини, Андрій не витримав – урвався його терпець! Зателефонував дочці із згодою переїхати до неї жити. Ларису ж поставив перед фактом, розповів, що дочку має.

Квартиру із дачею залишив дружині, тільки машину забрав.

Таким чином, залишилася Лариса на самоті. Зрозуміла, що поводилася з чоловіком часом грубо, різко, картала себе за це, та минулого не повернути…

А Андрій знайшов своє щастя! Кілька місяців пожив у дочки, а потім переїхав до своєї Олі. Незважаючи на літній вік, дали про себе знати колишні почуття любові та ніжності. Кожної хвилини вони насолоджувалися тим, що знаходяться поряд один з одним, кожною секундою!

Вони часто гуляли місцевим парком. Перехожі завжди звертали увагу на літніх чоловіка і жінку, які трималися за руки і дивилися один на одного закоханими очима. Багато хто дивувався – як ця літня пара змогла зберегти через багато років такі теплі стосунки та почуття.

І тільки Ольга з Андрієм знали, як ці відносини і почуття легко загубити і як важко їх знайти і відновити.

КІНЕЦЬ.