Тетяна пам’ятала, як її ще в років двадцять тому її свекруха Ольга Денисівна повчала:

– Ти діток своїх, Таня, поки впоперек лавки лежатимуть, виховуй. Потім пізно буде, коли вздовж ляжуть.

Ось мої синочки бачиш, як шовкові, знають, раз мати сказала треба, значить треба.

Таня свекрусі ніколи й не суперечила, їй це й самій усе було звичним.

Вона хоч і міська, але її теж строго батьки виховували.

Навіть раділи, що Таня за Андрія, за сільського хлопця вийшла заміж.

Тому їй і на думку не спадало сумніватися, що батьки чи свекруха надто строгі.

Крутилися Таня з Андрієм, як могли. Жити якось треба, а городи добре допомагають.

У батьків Андрія городи великі. І біля будинку, та ще й біля річки в заплаві дали. Зате в них завжди і картопелька, і бурячок з морквою, і квашена капусточка, і варення всілякі.

Курей, кроликів тримали, гриби солили…

Таня з Андрієм тиждень на підприємстві відпрацюють, а потім до свекрухи їдуть.
Часи змінювались, справи в гору пішли. Тані з Андрієм уже за сорок. Зараз і купити багато можна – зарплати хороші почали отримувати.

У вихідні вже й відпочити хочеться.

Андрій поснідав і тільки-но приліг на диван перед телевізором, як на порозі зʼявилась його мати, Ольга Денисівна.

– Андрію, відвези послід від курей до річки на город! – заспівала вона. – Під зиму там перекопаємо, а навесні вже знову садити будемо.

Андрій так і застиг з пультом в руках.

– Мамо, може вистачить нам вже тих городів, – сказав він. – Ви з батьком уже старі, вам не під силу. А нам із Тетяною після робочого тижня теж спину гнути сенсу немає. Ми ці продукти тепер купити всі можемо!

– А я кажу, що треба нам, – не вгавала Ольга Денисівна.

Андрій раптом скочив з дивана і вискочив з хати – тільки двері гримнули.

Ольга Денисівна застигла від несподіванки. Як це проти матері отак?!

– Я на роботі людина шанована, керівник. Бачили б колеги, чим я у вихідні займаюся – на візку послід вожу! – думав Андрій.

Та не хотів син матір свою стару засмучувати, її спосіб життя змінювати.
Навантажив таки Андрій візок, хотів пружину підправити, а та відскочила, візок набік і завалився.

А Ольга Денисівна і оком не повела – збирай, мовляв.

Таня чоловіка шкодувала:

– А ти теж теж занадто строгий з нашим сином, та й з донькою. Ну не так, як матінка, але теж!

Але Андрій хоч на матір і ображався, але вважав, що вона має рацію. І своїх дітей Тетяна та Андрій теж строго виховували.

Самі побачили життя всякого, от і дітей привчали і жити в праці, та по совісті, і господарство вміти вести.

Тепер син старший Артем із сім’єю в іншому місті живе. Дзвонить батькам часто, а приїжджає рідко.

Приїде – одразу батькові допомагає, немов старається всі справи батьківські, що назбиралися, за раз переробити.

А щоб про життя поговорити – то якось не дуже в них виходило.

Донька Настя теж одружена, син Мирослав у шостий клас перейшов. Настя з Мирославом та чоловіком Михайлом ближче живуть, частіше у них бувають.

Тетяна завжди думала, що в неї довірчі з Настею стосунки. Все добре, дбайливих вони з Андрієм сина та доньку виховали.

Тільки стало останнім часом здаватися Тетяні, що щось не так. Тепла немає, душевності не вистачає. З одного боку видно, що діти до них з бажанням побачитися та допомогти немолодим вже батькам їдуть.

А з іншого боку – немов відпрацьовують, ніби бояться, що батьки їх ледарями вважатимуть.

Он Артемчик приїжджає, видно, що на роботі втомлюється.

Вже й скроні сивіють у сина, час швидко біжить, його не зупиниш. Настя дочка теж іноді втомлена. Запитаєш їх – як справи? А вони:

– Та все нормально, мамо!

– Ну, чим ти незадоволена? – дивувалася подруга Тетяни Віра. – У тебе чудові діти, не хочуть тебе засмучувати. Не те, що мої!

Дмитрик майже щодня дзвонить і морочить мене своїми проблемами. То в них молодша заслабла, то він знову роботу змінює.

То грошей позичить, потім віддає щоправда. А Сашко все не одружується ніяк. То одну приведе знайомитись. Потім іншу.

У мене від них голова обертом. Сашко тут мені змішувач сам взявся міняти, то ледь водою не залив усе.

– Зате ти знаєш, чим вони живуть. А ми своїх у строгості виховували, а тепер я думаю, може занадто? Ось ти сказала, що мої мене не хочуть засмучувати. А чи добре, що вони мене так побоюються? Засмучувати бояться і тому не діляться. Адже поважають, люблять, але бояться… Погано це.

Якось Настя з сім’єю у них ночувати лишилися. Мирослава поклали, Тетяна думала і вони спати лягли.

До кухні підійшла і раптом почула голос Насті:

– Михайле, тільки батькам про це не кажи. Самі розберемося. А їм не треба…

Отак, самі розберемося!

Коли Настя з родиною поїхала, Тетяна чоловікові запропонувала:

– Андрію, а давай дітей на шашлики запросимо. Просто так, у вихідні. І не будемо справами займатись, давай? Пам’ятаєш, як нам теж хотілося у батьків іноді просто відпочити.

Знаєш, мені іноді навіть шкода Ольгу Денисівну. Вона за роботою вас із братом не бачила. Не вміла тепла дати близьким і сама у відповідь тепла не отримувала. Невже й ми такі? Андрій подумав над словами дружини та й погодився.

Тепер діти набагато частіше приїжджають. І все встигають, та ще й у караоке співають і в карти з батьками грають.

А ще батько з Артемом стали просто спілкуватися, ближче стали.

Настя теж з мамою стала відвертішою. Тетяну це дуже тішить…

…Ніколи не пізно зробити стосунки теплішими та довірливішими.

І в цьому теж полягає батьківська мудрість.

КІНЕЦЬ.