Іра здивовано подивилася на Андрія: — Що ти зробив? — Я повторно здав аналізи. Мені абсолютно чітко сказали, що у мене не може бути дітей. Так чия це дитина? Дитина була Андрія, і Іра посміхнулася: — Ти віриш аналізам і не віриш мені?

— Давай не будемо нічого ускладнювати. Можеш переночувати, а завтра…

— Ні. Сьогодні. Я зараз поїду, але ти помиляєшся. Іра викликала таксі і поїхала до батьків. Всього сім місяців тривало її щастя, таке довгоочікуване. Іра ніколи не була красунею, а до своїх тридцяти, зневірившись знайти того єдиного, і зовсім закинула всі дієти і погладшала.

Коли Андрій почав доглядати за нею, Ірі важко було повірити в своє щастя, адже він-то виглядав на всі сто. Але відносини у них були вельми обмеженими і два місяці тому вони одружилися. Незабаром Іра зрозуміла, що ваrітна. Прочекавши ще місяць, вона пішла до ліkаря. Так, вона була ваrітна.

Андрій новині не зрадів через ці зл ощасні аналізи. Батьки були здивовані її приходом, але питань ставити не стали. Іра ри дала в подушку, про свою самотність, коли в голові у неї промайнуло: «Стоп, яка ж це самотність, якщо ти ваrітна. Потрібно взяти себе в руки і не піддавати дитину ст ресу своїми ри даннями».

Ось хто зрадів її дитині, так це її батьки. Ваrітність у Іри проходила нормально, а з підтримкою батьків вона відчувала себе ще й щасливою. Народжена дівчинка була красунею, вся в тата. «І слава богу, що не мене», — подумала Іра. Вона не могла відвести від дитини очей. Вдома мати сказала їй, що повідомила Андрію, про народження дитини.

Вона зізналася, що весь цей час Андрій дзвонив і цікавився здоров’ям Іри.

— Ірочка, він хоче тест на батьківство провести. Ти не проти? — Як же це гидко, мамо. Але я дам свою згоду. Отримавши результати тесту, Андрій з подарунком для дочки і з квітами для Іри прийшов їх відвідати. Дівчинка йому дуже сподобалася. Коли він почав свою промову, про те, як шкодує про те, що трапилося, Іра його перебила.

— Знаєш, мені теж дуже шкода, що так сталося. Я багато думала, що було б, якби ти промовчав тоді. Думаю, що сумніви тебе все одно б не залишили.

Теплота і взаєморозуміння, яке між нами було, все одно було б вже зруйновано. Це доля. Давай не будемо намагатися склеїти те, що розбито.

— Але ти дозволиш мені спілкуватися з дитиною? Іра засміялася.

— Я буду на цьому наполягати.

КІНЕЦЬ.