– Що це ти робиш, мамо? – допитливо запитав Олежик, дивлячись, як я лежу на килимі з піднятими догори ногами.

– Йогою займаюся, – відповідаю, намагаючись зберегти спокій і зосередженість. – Це для спини корисно.

– А можна й мені? – одразу зацікавився син.

– Звісно, спробуй, – посміхаюся йому. Врешті, корисно буде не лише мені.

Олежик спробував повторити мою вправу, але, перекинувшись на спину, весело засміявся. У цей момент двері кімнати прочинилися, і зайшов Андрій, мій чоловік. Він був у своєму робочому светрі, а знизу – в улюблених спортивних шортах. Ця його “робоча форма” викликала у мене і сміх, і легке роздратування одночасно.

– Що тут відбувається? – Андрій подивився на нас, злегка піднявши брови.

– Йога, – коротко відповіла я. – Хочеш приєднатися?

– Краще я зроблю нам чай, – усміхнувся він і попрямував до кухні. За кілька хвилин повернувся з двома чашками ароматного чаю з м’ятою.

Ми сіли на диван, і я зітхнула. Останнім часом дистанційна робота й одноманітне домашнє життя вимотували всіх нас. Здавалося б, мати чоловіка вдома – це радість, але в реальності це іноді перетворюється на справжній виклик. Робота, дитина, хатні справи – усе змішалося в одну велику рутину.

– Андрію, мені здається, що ми всі “засиділися”, – починаю я розмову. – Олежик сумує, ти цілий день перед комп’ютером, а я…

– А ти перевтомлюєшся, – м’яко сказав він, дивлячись мені в очі. – Ти права. Нам треба щось змінити.

– Давайте завтра підемо кудись на прогулянку! – раптом запропонував Олежик, підбігаючи до нас.

– Гарна ідея, – підтримав чоловік, обійнявши мене за плечі. – Можна до парку. Візьмемо велосипеди й трохи розімнемося.

Наступного дня ми вирушили до парку. Олежик весело катався на своєму маленькому велосипеді, Андрій намагався встигати за ним, а я йшла позаду, насолоджуючись свіжим повітрям і білочками. Ця проста прогулянка наповнила мене новими силами й відчуттям, що все буде добре. Ми сміялися, сперечалися, хто швидше, і навіть зробили кілька сімейних фото.

Вдома Андрій несподівано запропонував:

– Знаєш, я завтра закінчу роботу раніше. Може, щось приготую для вас?

– Ти? Приготуєш? – я підняла брови.

– Так, я. А ти просто відпочинеш. Я хочу, щоб ти відчула, що ти у мене найкраща.

Ця фраза розтопила всі мої втомлені думки. Того вечора ми разом планували меню, а потім довго розмовляли про все, що накопичилося за ці місяці. Ця проста взаємопідтримка нагадала мені, що навіть у найважчі моменти головне – бути командою.

А як ви справляєтеся з буденними викликами? Чи вдається вам знаходити моменти для родинного тепла?

Джерело