Ранок вихідного дня для Павла Івановича та його дружини Анастасії Петрівни почався, як завжди, зі сніданку.

Поки вони їли, пролунав дзвінок у двері, і Анастасія поскаржилася на занепокоєння. Павло підвівся і підійшов до дверей подивитися, хто це.

Він був здивований, побачивши там молодика, обличчя якого було дуже знайомим.

— Хто ти? — спитав Павло, відчуваючи, що втрачає зв’язок із реальністю.

— Ваш син, — спокійно відповів хлопець.

Анастасія запитала, хто стоїть біля дверей, і Павло насилу відповів.

Незнайомець представився Миколою і сказав, що приїхав із Житомира, щоб познайомитись із Павлом. Павло зрозумів, що це не сон і його уява, а реальне життя.

Павло запросив Миколу до квартири, і спогади тридцятип’ятирічної давнини наринули йому на думку.

Тоді Павло щойно закінчив інститут і поїхав у відрядження до Житомира. Він закохався у чарівну дівчину на ім’я Вікторія і щовечора після роботи приходив до неї у гості.

Коли Павло повернувся додому, він віддав перевагу свободі життя з Вікторією.

Анастасію здивувало і образило, що Павло має сина від іншої жінки. Павлу було незручно обговорювати своє минуле з мамою Миколи перед дружиною.

Микола назвав дату свого народження, щоб заспокоїти Анастасію, і пояснив, що від них нічого не хоче, крім зустрічі з батьком.

Коли Микола вже збирався йти, Павло дав йому складений папірець зі своїм номером телефону, запропонувавши допомогу, якщо йому щось знадобиться.

Анастасія розсердилася і назвала Миколу незрозумілим поповненням у їхній родині, і засмутилася, що Павло дав йому свій номер.

Микола з сумом і полегшенням викинув папірець, йдучи зі станції.

Несподіваний візит Миколи сколихнув старі спогади та емоції у Павла та Анастасії, і вони обидва щосили намагалися змиритися з ситуацією.

Незважаючи на це, Павло був радий зустрічі із сином і був спокійний, що запропонував йому свою підтримку.