Коли я познайомилася з майбутнім чоловіком, мені було 16 років, ми зустрічалися шість років, а коли мені було 22 ми побралися, тільки тому, що я завагітніла.

Ні, не подумайте, дитина була бажана і запланована, але я не хотіла розписуватися, мені і так було добре! Але, на жаль, ми побралися.

Через кілька місяців після весілля я почала помічати дивні речі: чоловік не мив ноги після роботи, він не мився взагалі, доки не скажеш, він не чистив зуби, його щітка так і лежала, запакована.

Мені стало цікаво: якщо йому не сказати помитися, скільки він витримає?

Пройшов місяць; тільки уявіть, місяць не митися. Зрештою, здалася я, а не він, відправила його у ванну.

Ми з ним прожили рік, більше я не витримала, його постійний сморід, його бажання, це відбувалося так: він починав розпускати руки, брудний і смердючий, мені було гидко, і так постійно весь подружній обов’язок тривав, якщо не збрехати, хвилину, може менше.

Це був повний аут, а до того, як ми стали жити разом, було все чудово, мився, зуби чистив.

А ще він почав порівнювати мене з матінкою – а мама робить не так, а ось мама так робить, а ти не правильно зварила, мама так варить.

А те, що його мама крім макаронів нічого не вміє готувати — так це нормально!

Загалом, через рік спільного життя, я його вигнала, залишилася одна з дитиною, але краще за одну, ніж з таким чоловіком!

КІНЕЦЬ.