За перший рік після переїзду до столиці Павло привозив батькам половину своєї зарплати. Освоївшись у мегаполісі, молодик знизив частку виплат батькам з 1/2 до 1/4, чим викликав невдоволення батьків.

Але Павло твердо вирішив придбати житло, тому мовчки зносив бурчання матері та косі погляди батька. Починаючи з третього року проживання у столиці, син почав висилати батькам 1/10 своєї зарплати. Павло ретельно готувався до цієї розмови.

— Я купив собі трикімнатну квартиру, — сказав він батькам.

– Вітаю, – сухо відреагувала мати.

– Ти нам гроші приніс?

– У мене всі гроші йдуть на виплату іпотеки.

— Ти пошкодував для батька з матір’ю тридцять тисяч?

– Це одна четверта моїх доходів. А я хочу швидше розрахуватися з іпотекою.

— Виходить, що ти п’ять років економив на батькові з матір’ю і збираєшся продовжувати тримати нас на голодному пайку?

— Я будую своє життя, — Павло був спокійний.

— Що ж до вас, то ось тут я записав, що згадав, і що уточнив з банківських переказів. За шість років я вам видав мільйон із солідним таким хвостиком. Ви їх просто проїли. І це при тому, що ви живете у своїй квартирі і аж ніяк не в столиці, де ціни набагато вищі.

Мати з батьком обмінялися незрозумілими поглядами.

— Тому, стримайте апетити і звикайте до того, що я надсилатиму вам гроші, коли зможу і скільки зможу, — продовжив Павло свою промову.

— Чи є ще такі сім’ї, де б син так жорстоко знущався з батьків, — сказала мати.

— А ти пройдися сусідами, по рідні, розпитай, може кому ще їхні діти висилали мільйон за шість років, на їжу та одяг. Ти будеш здивована, мамо. А потім повідай їм, який у тебе син поганий, що знущається з батьків. Павло вважав розмову завершеною, підвівся, схопив дорожню сумку і пішов…

КІНЕЦЬ.