Алла Тимофіївна поливала кімнатні квіти, оглядаючи кожну пелюстку. Уся кімната була заставлена горщиками різного розміру.

Чого тільки в неї не було – фікус, антуріум, заміокулькас, папороть, спатифілум, монстера та багато інших. На вікнах пишно цвіла фіалка.

Як вона любила свої квіточки, розмовляла з ними, доглядала, як за улюбленими дітьми.

Пролунав дзвінок у двері.

– Цікаво, кого там вже принесло? – подумала жінка. – Напевно, сусідка Марійка знову прийшла по щось. Ну завжди в неї то борошно закінчується, то сіль! Не шкода, звісно, але нервує. Чому я ніколи ні в кого нічого не прошу?

Алла Тимофіївна пішла в коридор. Вона відкрила двері й остовпіла від несподіванки.

Це виявилася не Марійка. А її зять…

– Володю? Ти один? Що трапилося? – одразу запитала вона.

– Здрастуйте, Алло Тимофіївно. Я до вас.

– Проходь, як вже прийшов.

У руках зять тримав великий горщик із квіткою.

– Це мені квітка? Несподівано…

– Дуже очікувано. Ви знаєте, як називається ця квітка?

– У народі називають її “Тещин язик” начебто.

– А чому, на вашу думку?

– Напевно, тому що довге листя, як язик у тещ…

– От… Добре, що ви це розумієте…

– В сенсі?! Ти на що натякаєш, Володю?

– А на те й натякаю… Язик ваш може зруйнувати наш шлюб з Ганнусею.

– Як це розуміти? – брови Алли Тимофіївни поповзли вгору.

– Прямо так і розуміти. Дуже він довгий у вас… Ось дивіться, ми колись одружилися, все було добре спочатку. А потім ви стали лізти у наше життя. Коли народився Андрійко, ви оселилися в нас, щоб допомогти доньці.

І все б нічого, але ваші нескінченні повчання та настанови порушили наше сімейне життя.

– Та що ж це вони таке вже там порушили?!

– Та те. Наприклад, ви придумали, що спатимете в нашій кімнаті, щоб вночі вставати до дитини, а мене витурили у вітальню на диван. Моєї думки ніхто не запитав. Два місяці я там маринувався, доки Ганна не зглянулася.

– А що ж я мала спати на цьому незручному дивані у вітальні? Мені вже не шістнадцять років, як би… І я щоночі вставала до Андрійка, а Ганна спала. Я сама годувала його з пляшечки. Що не так?

– А те, що я з дружиною хотів бути, і я сам міг допомагати їй з дитиною! І сумішами годували його, бо ви так сказали! Мовляв, ні до чого зараз грудне вигодовування, коли є чудові суміші. Що це шкідливо жіночому здоров’ю. Ганна дуже недовірлива, послухала.

Потім, коли Андрій підріс, ви знову вчили, як правильно виховувати дитину, при цьому робили речі не зовсім правильні. Наприклад, годували його цукерками, ковбасою, варениками, і це в два роки! Пісні дуже вже дорослі співали йому!

Ганна слухає тільки вас, на мої аргументи рукою махає. У результаті зараз у Андрійка зараз шлунок турбує, втомилися по лікарях бігати.

Ще ви постійно неприємно відгукуєтесь про мене. То я не такий, то я грошей мало заробляю, то батьки у мене недолугі, бо квартиру тісну купили і гроші не дають. Ганна мені потім виказує все це, і ми сваримося.

Я розумію, що вам нудно, дуже хочеться дати пораду. Але це завдає шкоди нашій родині, розумієте? Дійшло до того, що я не хочу додому йти після роботи. Особливо після того, як ви поговорите з Ганною.

Дійде до того скоро, що поїду до своїх, як ви кажете, недолугих батьків і залишуся там. А ви живіть тут як хочете.

Ви одна, Ганна залишиться без чоловіка з двома дітьми, подивлюся я, як ви впораєтеся.

– Із двома дітьми?! Володю, ти вже заговорюєшся… У вас одна дитина! І не дай Бог народиться ще! Я сто разів говорила Ганні, щоб не надумала більше народжувати!

Навіщо злидні плодити, та й часи зараз погані. Та й сім’я у вас така собі. Кому вона потім із двома дітьми потрібна буде?

– Ганна вагітна, чотири місяці вже. Боїться сказати. Ось такі справи.

Алла Тимофіївна замислилась. Чотири місяці донька приховує вагітність від своєї матері. Де це бачено? Ось чому донька погладшала, а вона й не здогадувалася.

– Ну, знаєш… Я такого від Ганни не очікувала… Андрій тільки в садок пішов, ну куди другу? Це ти винен! Думати треба було головою, а не іншим місцем! Мені що тепер переїжджати до вас? Як вона сама впорається?

– Впорається, не переживайте. Мама моя приїжджатиме, або я Андрія возитиму до них на вихідні, щоб легше було спочатку. Моя мама не така нахабна, вказувати не буде, виховання таке. А до вас я заборонив онука приводити.

Після того, як він розповів, що ви говорите про мене, якими словами обзиваєте. Діти такі слівця одразу запам’ятовують. Ви псуєте мій авторитет у сім’ї.

А я люблю Ганну та сина, і хочу жити так, як нам подобається, а не вам.

– Та що я там такого сказала онукові? Чиста правда ж. Ох, влаштую я їй з приводу вагітності. Ну, зовсім матір не слухає! Один плюс у другій дитині – допомога від держави. Треба подумати, куди гроші прилаштувати вигідно, треба почитати про це.

– Ну вже ні. Ми самі впораємося і з дитиною, і з капіталом. Ось подумайте, що я сказав. І Ганні ви слова не скажете поганого, їй не можна нервувати і хвилюватися. Якщо ви бажаєте їй добра – більше помовчте.

А ця квітка буде вам нагадуванням, щоб вчасно свій язик притримати, перш аніж захочете щось сказати.

– Ну ти, Володю, даєш… Хто ж такі речі говорить рідній тещі?!

– Рідною ви станете, якщо виконаєте всі мої прохання. Я ж добра бажаю вашій дочці. І зарплату мені додали непогано, це я так, до слова. І дружині я допомагатиму сам буду ночами, і вдень, як буде можливість.

Тож навіть не думайте до нас переїжджати після пологів Ганни. А якщо не згодні, то родина наша розвалиться і ви будете винними, тільки ви! А квітка ця вбирає весь негатив і злість, я в інтернеті почитав. Сподіваюся на вашу розсудливість…

…Зять пішов. Алла Тимофіївна подивилася на нову квітку. До чого ж довге листя. Невже її язик і справді такий же ж довгий… А вона ж добра бажає доньці. А зять не цінує… Он наговорив скільки.

Що ж робити? Зателефонувати дочці, скаржитися на її чоловіка? Влаштувати догану, що приховала вагітність?

Рука потяглася до телефону, але погляд зупинився на квітці, і вона передумала.

Та нехай роблять, що хочуть! Не маленькі вже! Скільки можна вже робити їм добро! Краще вона займеться улюбленими квіточками. Треба їх підгодувати, пересадити. Знайде чим зайнятися!

Чомусь їй стало спокійно на душі. Точно, квітка ця якась чарівна…

…Із цього дня Аллу Тимофіївну як підмінили. У голові, звісно, було багато думок, поради так і просились вирватися назовні. Але вона стримувалася щосили.

Не дай Бог зять кине її доньку, з двома дітьми. Краще помовчати… А всі свої думки вона висловлювала квітам, і на душі ставало легше…

КІНЕЦЬ.