– Мамо, мене Олег покинув! – Таня плакала в трубку …

– Чудова новина! – несподівано сказала Алла.

– Нарешті ти прокинешся і почнеш нове життя.

– Ти що таке кажеш?! Яке нове життя? Я не зможу без нього! І потім: ти не забула, що в мене син росте?

– Михайлик досить дорослий, скоро сам одружується, – спокійно відреагувала Алла.

– Тобі давно пора подумати про себе.

– Я тебе не розумію, – промовила Тетяна крізь сльози…

– Зрозуміло, ти ніколи мене не розуміла … Знаєш, що, давай приїжджай. Поговоримо…

– Я приїду…

Алла поклала слухавку і почала накривати на стіл. Дістала ігристе, нарізала сир, шинку, відкрила оливки.

Дочка з’явилася за півгодини: приїхала на таксі.

На неї було важко дивитися…

– Сідай, – Алла кивнула на журнальний столик у центрі вітальні, – відзначимо цю справу.

– Ну знаєш, мамо, це вже верх цинізму, – Таня раптом образилася, – ти хочеш відзначити закінчення мого щасливого життя? Тебе це тішить?

– Яке закінчення? Твоє життя тільки починається, – Алла була дуже спокійна, – тобі всього тридцять п’ять.

– Усього?! У мене син підліток! Я почуваюся старою!

– Ось у цьому твоя проблема, доню. Ти не любиш себе…

– А як це можна любити? – Тетяна окинула поглядом свою трохи округлу фігуру, – тобі добре, ти он яка …

– Яка? – усміхнулася Алла.

– Струнка, легка… Я завжди дивувалася, як ти примудряєшся залишатися такою у твоєму віці.

– До чого тут вік? Це … як би тобі пояснити? Це стан душі… Одні перетворюються на людей похилого віку, будучи зовсім юними, інші – завжди молоді.

– Та вже… Ти завжди поводилася як молоде дівчисько…

– Дівчисько?

– Так, тато так казав… Не розумію, як він це витримував?

– Що, скаржився?

– Ні. Я сама бачила, що він переживає.

– Переживає? Ти так це сприймала?

– Ну, а як? Ти завжди робила те, що хотіла. З ним не рахувалася. Задумала кудись поїхати – поїхала. Вирішила звільнитися – звільнилася. Набридло терпіти його рідню – звела спілкування до мінімуму. Його думка нічого для тебе не означала.

– А тобі була відома його думка?

– Ні, але мені здавалося, що я його розумію. Як він ображався, коли йому доводилося замість тебе готувати! Ти, бач, не любиш цим займатися. Ці твої вічні гості! А йому хотілося побути в тиші… Ти ж не давала йому жодної хвилини спокою! А твої друзі-чоловіки? Ти навіть не замислювалася, що татові неприємна їхня присутність! Ти жила як егоїстка! Саме тоді я вирішила, що ніколи не буду…

– Ось воно що … Ну що ж, давай підведемо підсумки. Я прожила у шлюбі сорок років, ти – п’ятнадцять. Я завжди була щаслива та вільна, ти – вічно нещасна. Мене чоловік носив на руках, тебе – ображав та ігнорував. Я свого чоловіка провела в останню путь, твій від тебе пішов. Ну, і як тобі такий розклад?

– Ти утрируєш…

– Нічого подібного. Зрозумій, вся річ у нас самих. Я завжди воліла бути сама собою, ти – зображала з себе казна-що. Допомогло тобі це? Подивися: ти молода, вродлива жінка. На що ти перетворила своє життя? Тобі подобається бути хатньою робітницею? Чому ти так залежиш від думки інших і від бажань твого чоловіка? Я тебе цього не вчила. Усім своїм життям не вчила…

– Я – дружина, мати… Я маю служити своїй родині…

– Так, але це потрібно робити за коханням, а не за обов’язком. А плазувати перед усіма через силу – це взагалі за межею. Навіщо? Кому це потрібно? Хіба це робить когось щасливим?

– Я хочу, щоб у домі був мир та спокій…

– Мир? Це не мир, доню, це ілюзія. Твій чоловік терпить твоє занудство, сину ти не цікава, друзів у тебе немає. У тебе взагалі нічого свого нема. Ти розчинилася в житті своїх близьких і думаєш, що ощасливила їх своєю самовіддачею.

– Мені здавалося, це правильно.

– Ось саме – здавалося. І, що найприкріше, здається досі. Прокинься, Тетяно! Поверни собі своє життя. Стань сама собою. Пам’ятаєш, як ти любила їздити зі мною в гори? А скільки ми мандрували? Тобі все було цікаво. А як ти танцювала! Чому ти закинула своє захоплення? Коли ти востаннє була в кіно?

В театрі? Адже був час, коли ти знала про всі нові постановки! Ти мала бажання до всього нового! Ділилася з всіма своїм позитивом! Куди все поділося? Чому, вийшовши заміж за Олега, ти перетворилася на… хатню робітницю? Хіба таку жінку він покохав свого часу?

– Коли це було…, – Тетяна змахнула чергову сльозинку, – я вже не пам’ятаю себе такою…

– Згадуй, доню! Усього п’ятнадцять років минуло. І знаєш, це саме життя поставило тебе перед вибором. Або ти сидиш, плачеш, бігаєш за Олегом, просячи його повернутися. Або: починаєш усе спочатку. З тієї точки, де ти його зустріла. Пам’ятаєш, як ти сміялася з його пропозиції, казала, що ви такі різні?

– І я мала рацію…

– Звичайно. А пам’ятаєш, що я тобі відповіла?

– Ти сказала, що я маю шанс підтягнути його до свого рівня…

– Так, але почала я цю фразу зі слів: якщо ти його любиш…

– Я любила.

– Так. Але ти вибрала стати для нього зручною. У цьому твоя помилка. Отже, якщо хочеш зберегти свій шлюб – ставати тією Тетяною, якою була…

– А якщо не хочу?

– А не хочеш – тим більше повертайся до себе. Стань щасливою заради себе! Повір: все інше налагодиться само собою. Знаєш, у однієї моєї подруги прекрасний девіз: Щоб не сталося – встала, обтрусилася і далі пішла: життя продовжується!

– Не знаю, чи вийде у мене…

– Ще як вийде! Чи ти не моя дочка? Ну що, відзначимо твою свободу? – Алла посміхнулася

– А давай! – Вигукнула Тетяна, в її очах засвітилися іскорки …

***

Олег так і не дочекався, коли Тетяна прийде до нього на уклін…

За рік вони розлучилися.

Починати якісь нові стосунки Тетяні просто ніколи…

Зараз вона разом із сином навчається в автошколі, відновлює свою англійську, займається у студії сучасного танцю, щоб прийти у форму.

А ще робота… Там теж назрівають зміни.

Життя продовжується!

КІНЕЦЬ.